Рефераты. Скачать реферат

Здесь Вы можете скачать рефераты и сочинения на любую тему

 
загрузка...
Біографія Павла Загребельного PDF Печать E-mail
Біографії письменників

Біографія Павла ЗагребельногоПавло Архипович Загребельний народився 25 серпня 1924 р. у придніпрянському селі Солошиному на Полтавщині. 1941 р., закінчивши школу, майбутній письменник пішов добровольцем на фронт: став курсантом 2-го Київського артучилища, брав участь в обороні Києва, був двічі поранений. Після другого поранення 1942 р. потрапив у полон і до лютого 1945 р. поневірявся по нацистських концтаборах. Після звільнення працював у радянській воєнній місії в Західній Німеччині. 1946 р. П. Загребельний вступив на філологічний факультет Дніпропетровського університету, після закінчення якого з 1951 року працював на журналістській роботі (обласні газети, журнал «Вітчизна»).

Помітною для українського літературного процесу став період, коли П. Загребельний у 1961—1963 роках був головним редактором газети «Літературна Україна», де він уславився підтримкою молодих поетів-шістдесятників. У 1979—1986 рр. очолював Спілку письменників України, був головою комітету по Державних преміях ім. Т. Г. Шевченка, обирався депутатом Верховних Рад СРСР та України. У 90-ті рр. ХХ ст. письменник відійшов від активного громадсько-політичного життя, водночас, незважаючи на вік, плідно працюючи на сучасній літературній ниві.

Письменницьку діяльність визнаний майстер-романіст П. Загребель-ний розпочав із новел та повістей, збірки яких виходили у другій половині 1950-х рр. Серед них привертає увагу повість «Дума про невмирущого» (1957). Спираючись на власний гіркий досвід, письменник показав подвиг молодого солдата Андрія Коваленка, який загинув у концтаборі, але не скорився нацистам. Пізніше почали виходити й романи: типовий виробничий «Спека» (1960) та цікавий за композиційним задумом «День для прийдешнього» (1964). Помітним явищем в українській літературі став історично-психологічний роман «Диво» (1968). Письменник зробив спробу розширити межі російської історичної міфології і розвинути державницьку ідею, запропонувавши авантюрно-гіпотетичне прочитання історії. Це поєднувалося з глибоким розкриттям психології персонажів, філософською аналітичністю, оригінальною композиційною побудовою.

Образ собору в романі подано як втілення народного духу. Наголос зроблено на безперервності народної традиції. У трактуванні автора, Софія — не тільки християнська пам’ятка: вона увібрала в себе увесь комплекс культурних здобутків попередніх часів. Неоднозначним є образ князя Ярослава Мудрого. Він — антипод Сивоока, але й заручник свого становища — звідси трагічна роздвоєність його душі. Роман «Диво» поклав початок цілій серії творів, присвячених українському середньовіччю: «Первоміст» (1972), «Смерть у Києві» (1973), «Євпраксія» (1975), «Роксолана» (1980), «Я, Богдан» (1983).

Зразком «монументального епічного стилю» в українській прозі цього періоду став роман П. Загребельного «Розгін», 1976 р. (Державна премія СРСР 1980 р.), у якому змальовувалася радянська епоха доби науково-технічної революції. Завдяки ідейній єдності героїчної біографії академіка-кібернетика Петра Карналя з історією радянського суспільства особисте і державне у творі ототожнювалося, а відсутність соціального аналізу замінялася морально-етичною проблематикою.

Близькими до т. зв. «химерної прози» були романи «Левине серце» (1978) та «Вигнання з раю» (1985). Гострому викриттю соціальних і морально-етичних проблем були присвячені роман «Південний комфорт» (1984) та повісті «В-ван» (1988) і «Гола душа» (1992). Активна творча діяльність П. Загребельного не припиняється і в наш час. Свідченням цього стали його твори останніх років: «Тисячолітній Миколай», «Юлія», «Брухт».

 
Ещё статьи...