Рефераты. Скачать реферат

Здесь Вы можете скачать рефераты и сочинения на любую тему

 
ГлавнаяТвори з української літературиТвори з літературиОбраз Марії — символ багатостраждальної України (за романом «Марія»)
загрузка...
Образ Марії — символ багатостраждальної України (за романом «Марія») PDF Печать E-mail
Твори з літератури

Улас Самчук не міг мовчати, знаючи страшну правду про роки встановлення Радянської влади в Україні, тому і написав роман «Марія». Він бачив несправедливість тогочасних законів, він обурювався безладом, який створювали більшовики. Але найбільше його вразили безправні жінки, які будь-що намагалися зберегти власні родини, які хотіли бачити щасливими своїх дітей. Та не судилося їм щастя...

Між початком і кінцем життя жінки Марії пройшло 26258 днів. «Стільки разів сходило для неї сонце, стільки разів переживала насолоду буття, стільки разів бачила або відчувана небо, запах сонячного тепла й землі». Усі вони видалися для неї нелегкими. Майже кожен з цих днів приносив Марії чи розчарування, чи душевний біль. Так, хазяйнувало і щастя в її господі, але довго там не затримувалося. Воно наче хотіло побачити, чи довго Марія протягне. Марія «протягла» 26258 днів. Мабуть, жила б вона і довше, якби не довелося стільки страждати протягом життя.

Рано залишилася сиротою, рано пішла у найми. Була спочатку дружиною Гната Кухарчука, хоча побивалася за Корнієм Перепутькою. Але той був далеко, служив десь матросом. У селі у дівках не засидишся, тому доля привернула Марію до Гната, доброго хазяїна. Але, мабуть, доля ж і не захотіла, щоб Марія провела разом з ним усе життя. Інакше дала б можливість хоч одній Гнатовій дитині залишитися живою. З трьох дітей ніхто не вижив. Отоді Марія відчула усю несправедливість життя: «Це ж жорстока несправедливість. То ж безглуздя».

Доля знову підштовхнула Марію в обійми Корнія, який повернувся назавжди до села. Старе кохання виявилося сильнішим за прожиті разом роки з нелюбом. Корній дав жінці щастя. Вона почувала себе з ним, немов за кам’яною стіною. Марія «виросла на господиню і матір. Жала. Пекла хліб. Родила». Прибуває добра у коморі, народжуються діти. Кричить за хатою Демко, а у хаті — двійко: Надійка та Максим. З радістю працює на своїй землі Корній, з радістю допомагає йому Марія. Усе б було добре, якби не японська війна, під час якої забрали Корнія. Одне нещастя йде за іншим: згоріла під час пожежі хата Марії, в якій знаходились в цей час малі діти та стара мати Корнія. Добре, що хоч живими вони залишилися; добре, що люди допомогли і хату відновити, і врожай зібрати. Крім того, сталася ще одна дивна подія. Якось зустріла Марія Гната, який розповів їй свій чудернацький сон. Наснилося йому, що «над дверима вимальоване велике страшне чорне око. Дивиться воно вперто на твого сина, а вираз у нього сатанинський». У Гнатовому сні Марія відтяла своєму власному синові сокирою руку, а Корній розкраяв йому черепа.

Жінка дуже вражена цим сном. На жаль, все так і сталося. Прийшов час, коли Максим прийшов до стану більшовиків, «з тупоту вояцьких чобіт, з випарів фронтових мітингів вирвався й шубовснув він, з гранчастим чолом, у розхристаний, шалений тан». Не було вже серед живих старшого сина Марії Демка, який загинув під час громадянської війни. Забрано молодшого сина Лавріна туди, звідки не повертаються, і усе завдяки «допомозі» брата Максима. А той розгулявся: почав розкуркулювати власних батьків, вигнав їх з хати, а згодом і зовсім їх зрікся.

А життя наче кепкує з селян. «Навколо мужика мур багнетів, сількорів, гепістів. Обхопили його, незламного велетня, клали на землю, топталися по загартованому шорсткому лиці, крутили назад мозольні руки...» Поряд лежала на землі зламана доля Марії. Знову страждання вирішило прийти до її домівки, бо «останнє тепло кипучого родинного життя випаровується на очах». Марія дуже хворіє, та й їсти нема чого. Люди у селі поїли вже усю живність, усіх собак. А згодом у життя Перепутьків приходить ще один «страшний сон»: Надія втратила розум і вбила власну дитину, з’ївши її. Не витримав Корній. Нагостривши сокиру, чоловік пішов до Максима, який, на його думку, був представником чужого для селянства світу, через якого люди наче збожеволіли. «Корній сік і сік. Сік, як малий хлопчина січе кропиву чи бур’ян, поки не втомилася рука». Марії нічого не сказав про цей випадок, тільки зауважив: «Так от і скінчилося... Хочу сказати, що все скінчилося...» Жили люди разом, щоб одного дня від родини нікого не залишилося, лише саме страждання. А потім Корній пішов кудись, щоб ніколи звідти не повернутися. Марія намагалася його зупинити, але марно. Намагалася піти допомогти Надії, але не змогла, впала. Підняв її Гнат, що проніс світле почуття до цієї жінки через усе життя. — «Цілую руку матері. Цілую святість велику».

«Довго, довго виривалася з життя Марія». Багато вона страждала протягом всього життя, ще й наостанку довелося страждати. Знала ця стара жінка, що нікого не залишилося з її роду, що невідомо, як складеться доля її односельців, котрі відчули на собі усі незгоди життя. Марія вистраждала своє життя, вистраждала свою смерть, і ніби стала символом усієї багатостраждальної України. «Марії не стало...»

 
Ещё статьи...