Рефераты. Скачать реферат

Здесь Вы можете скачать рефераты и сочинения на любую тему

 
ГлавнаяТвори з української літературиТвори з літературиХудожнє відтворення голодомору 33-го року як найстрашнішої трагедії українського народу (за романом «Жовтий князь»)
загрузка...
Художнє відтворення голодомору 33-го року як найстрашнішої трагедії українського народу (за романом «Жовтий князь») PDF Печать E-mail
Твори з літератури

Голодомор... Моторошне слово. Страшне воно не тільки тим, що означає трагедію, смерть, загибель багатьох людей, а й тим, що ця загибель — частина чийогось нелюдського задуму, що вона влаштована штучно. Неможливо уявити, щоб хтось міг спланувати страждання мільйонів людей, спокійно дивитися на ці муки та ще й казати: «Жити стало краще, жити стало веселіше». А так же й було! Завершивши свою жахливу розправу над українським народом, кати намагалися стерти саму згадку про цей злочин, закрити рота письменникам, змусити писати дифірамби партії й «мудрим вождям». Проте правда не може зникнути, бо вона безсмертна. І тепер ця правда промовляє до нас зі сторінок багатьох книг, а найвизначніша з них (на мою думку) — «Жовтий князь» Василя Барки.

Яким холодом віє від невеликих сторінок тоненької книжечки під дивною назвою «Жовтий князь»! Читаючи її, немовби занурюєшся в якусь страшну казку, моторошний сон, після якого прокидаєшся в гарячці.

Осінь 1932 року. На селі тривога й похмурість, що переходить у відчай — у всіх забрано зерно, харчів ледь-ледь вистачить, щоб прожити зиму, а по хатах знову ходять бригади озброєних щупами й постановою ЦК — вишукують останні крихти. Світ збожеволів: церкву закривають, комісії перевертають хати догори ногами, викидають дітей із колисок у пошуках крупинок на кашу; витягають із печей горщики й розбивають їх, переривають сади й городи — чи не заховано там зерно? У душах темрява й біль — за що? За що вбивають усіх фізично, а дітей спершу ще й духовно, навчаючи ненависті до батьків, розхитуючи підвалини моралі, складені віками? За що?

Зима 1932—1933 pp. Село гине. Люди мруть, як мухи, у пошуках порятунку намагаються виїхати з рідного села. І тут на них теж чекає смерть у вигляді вгодованих охоронців коло млина, що безжально розстрілюють нещасних; чергових на станціях, які відбирають дорогоцінні крихти борошна, що змогли люди виміняти на тканину, рядна, сорочки. Що сльози, що благання, коли перед тобою слуги вождя народів, партії, жовтого князя! Не дратуй їх, мовчки лягай і вмирай, а не хочеш — то буде тобі «геєна огненна». Хто міг вигадати таке, хто міг додуматися скидати в прірву облиті смолою й підпалені соснові стовбури, а зверху — живих людей, та ще й покрити все це новим шаром величезних смолоскипів? Хто?!!

Ревуть хуртовини, а могил усе більшає. У братні могили лягають старі і малі, й ті, хто ще вчора були сильними й здоровими, хто хотів жити, вірив у світле майбутнє, готовий був будувати нову країну! І так було не тільки з Мироном Катранником, а й з усім народом, що стояв одною ногою в труні, а сам схилявся в покірному поклоні перед намісником сатани — «батьком народів».

Зазеленіли дерева навесні 1933 року, буйно зросла трава, здобрена людськими трупами, ніким не похованими. Дехто змінив своє щоденне меню на кропиву, лободу, дехто вже був не в змозі адекватно оцінювати навколишню дійсність, інші пережили весь жах голоду без божевілля, намагаючись допомогти ближньому (як Андрій, що пригостив зовсім незнайому йому жінку ховрахом — своєю єдиною надією на порятунок). Зросла пшениця, але і її не можна з’їсти селянинові, за жменю зірваних колосків — 10 років таборів. Жнива в розпалі, а жати не можна, адже «скільки снопів на полі, стільки і трупів».

Але життя триває, хоча в душі, мабуть, назавжди залишиться страх перед оцим роком, що навіть мав власний календар: вересень — розбоєнь, жовтень — худень, листопад — пухлень, грудень — трупень, січень — могилень, лютий — людощень, квітень — чумень...

Ось вона — трагедія українського народу, показана Василем Баркою в усіх жахливих подробицях на прикладі одного-єдиного села Кленоточі. Ось вона, перед нами, тож пам’ятаймо про неї, щоб не допустити її повторення. Пам’ятай про смерть, щоб кращим було життя.

 
Ещё статьи...