Рефераты. Скачать реферат

Здесь Вы можете скачать рефераты и сочинения на любую тему

 
ГлавнаяТвори з української літературиТвори з літературиМайстерне змалювання рідної природи та заклик до її збереження (за збіркою «Мисливські усмішки»)
загрузка...
Майстерне змалювання рідної природи та заклик до її збереження (за збіркою «Мисливські усмішки») PDF Печать E-mail
Твори з літератури

Рідна природа... Хто не милувався її безмежними полями та квітучими садами?! Здається, немає у світі людини, яка б виявилася байдужою до чарівної краси рідної землі. Небайдужим був і автор безсмертних «Мисливських усмішок» Остап Вишня. Читаючи йогс твори, розумієш, наскільки віддано він любив рідну землю, як щиро намагався їй допомогти вижити в атмосфері байдужості та зневажливого ставлення де природи.

Мене вражає неповторний колорит «Мисливських усмішок» Вишні. Веселі байки, які розповідають мисливці, вражаючі ліричні відступи, що беруть за серце, а головне — невловиме переплетіння легкого гумору та світлого ліризму, яке й робить твір таким життєстверджуючим та незвичайним. Автор не намагається нав’язати читачеві своєї любові до рідної природи, не хоче, щоб хтось неодмінно й відразу кинувся рятувати тварин та рослини від нехлюйства людей, але саме це читається між рядками. Тому й неможливо залишитися байдужим до неповторної чарівності та м’якого ліризму, якими наповнений, здається, кожен рядок циклу: «Швиргається вгорі якийсь космічний хлопчик зорями, залишаючи в чорно-синій безодні золоті смуги, рипить віз, дишель свій униз спускаючи, блідне поволі Чумацький Шлях, а під ожередом плететься чудесне мереживо з мисливських оповідань...». Ці мисливські байки стають ніби перепусткою у царство природи, даруючи кожному з мисливців радість спілкування з друзями, тепло дружніх відносин з усім, що їх оточує. А скрізь лише вона Сама — Природа, праматір кожного з нас, щедра, непідкупна й досі безвідмовна. У світі Вишні й мисливці живуть життям природи, відчуваючи усім серцем її біль та кривди. Вони усі є тими людьми, «що люблять тихі вечори над озерами, що чують ніжний шелест очеретів.., яким крик бугая на болоті бринить.., а загадковий тихий плескіт на озері в їхнім серці одгукується трепетними перебоями...». З такими товаришами не «соромно» піти на полювання, адже чи зможе хоч один з них підстрелити навіть маленького звіра, чи взагалі хоч чимось зашкодити матінці-природі. Такі мисливці здатні лише на спогади про те, чого частіше не було насправді. Тут і побрехеньки про знаменитого Гордона з не менш відомою «стойкою», і байки про невтомного собаку Флейту, якого дуже боялися вовки, і згадки про старого бухгалтера, що намагався вбити зайця, що з криком «няв» видерся на стовп... Ці мисливці-фантазери відкривають світ любові до рідної природи, намагаючись поєднати нестримний потяг до полювання з неприкритою радістю від спілкування з усім живим. Мені здається, що кожен з цих мисливців-невдах насправді є не невдахою, а людиною, яка дуже кохається в кожній билинці, кожному звіряткові. Вони вчать любові до рідної землі та намагаються нічим їй не зашкодити — навпаки, прагнуть уникнути насильства над нею. Я вважаю, що своїми смішними вчинками вони закликають людство до збереження родючих полів та безмежних лісів рідної землі.

Коли читаєш сторінки «Мисливських усмішок», складається враження, ніби природа живе окремим життям, дихає, відчуває усі вчинки людини та наче намагається їй допомогти зрозуміти, наскільки важливо жити у любові та злагоді. Тому й найчастіше мисливці-невдахи або рушницю вдома забудуть, або не встигнуть її зарядити у найвідповідальніший момент, або вполюють «замість вовка собаку або ж замість качки свою викохану крякуху». Не дивно, що з полювання вони приносять не впольовану качку, а базарну курку, чи «яровизовану» качку — це для дружини, щоб не сварилась, бо вона не розуміє, що для мисливця важливо не щось вполювати, а посидіти на природі, побачити її невимовну красу та відчути єдність з нею.

«Мисливські усмішки» — неповторний шедевр українського гумору та безмежної любові до природи. Коли я читаю рядки цих веселих байок, переді мною завжди постають усміхнені обличчя мисливців-фантазерів, впевнених у тому, що живуть вони справжнім життям, у добрій злагоді з усім живим, з рідною природою. І не треба бути великим психологом, щоб відчути в їхніх веселих побрехеньках велику любов до рідної землі, яку треба дбайливо берегти. Хочеться вірити, що кожен, хто прочитає «Мисливські усмішки» Остапа Вишні, перейметься ідеєю збереження природи, любитиме «тихі вечори над озерами» та «ніжний шелест очеретів», знатиме, що «загадковий тихий плескіт на озері» не означатиме підступних дій браконьєрів, а лише плескотіння риби у воді, й відгукуватиметься на це «трепетними перебоями» у серці. Природа жива і, як кожен з нас, хоче жити своїм життям, не хоче, щоб їй заважали, а тим більше, нівечили її. Отже, прислухаймося до ненав’язливих порад майстра сміху та вірного патріота рідної землі й будемо любити природу, нашу щедру матінку!

 
Ещё статьи...