Рефераты. Скачать реферат

Здесь Вы можете скачать рефераты и сочинения на любую тему

 
ГлавнаяТвори з української літературиТвори з літературиФілософський підтекст новели «Момент»
загрузка...
Філософський підтекст новели «Момент» PDF Печать E-mail
Твори з літератури

Шкільний твір

Художня спадщина Винниченка — письменника привертає увагу гостротою морально-етичної проблематики, майстерним розкриттям психології людини. Свідченням цьому є новела «Момент». В. Винниченко порушує проблему буття людського суспільства, яке створило саме для себе безліч обмежень, кордонів, правил і обов'язків.

У творі змальовано втечу через кордон двох людей, що випадково зустрілися й волею долі стали «співучасниками». Випадкові, зовсім чужі й незнайомі люди зустрічаються в екстремальній, межовій ситуації, коли треба бігти й дихати в такт, коли виникає загроза життю. І вони стають такими знайомими незнайомцями, знайомими з минулого, яких загнали «другі люди». У творі про героїв майже нічого не повідомляється. Показово, що відповідь на питання «Як вас зовуть?» В. Винниченко свідомо пропускає в тексті. Адже це й неважливо, найголовніше, що зіткнулися дві людини, які за своєю вдачею протиставлені умовам людського суспільства.

Герой новели чутливий до навколишнього світу, до всіх проявів життя. Межова ситуація робить його ще уважнішим, змушуючи придивлятись до найменших деталей. Він гостро відчуває всю абсурдність суспільного буття людини, бо навіть кузьки, метелики є вільними в своєму виборі, їм не треба ховатись, у них нема «незаконнорождених, нема пашпортів, моралів, «уложеній о наказаніях», вони «маленькі, здорові, чисті циніки», в їхньому світі відбувається «великий, прекрасний процес життя». Навіть смерть герой сприймає як частину безкінечного процесу колооберту, бо вона не здатна вирвати його з цілісної картини природного життя: «І, пам'ятаю, мені раптом стало страшенно смішно: я — мертвий». Натомість Муся бачить смерть як індивідуальний кінець буття, після якого не буде нічого. Вона цінує життя, любить його понад усе. Просить, щоб він передав, що вона померла «Так, як вмирають ті, що дуже люблять життя».

Перетнувши кордон, герої ніби переходять на якийсь новий щабель усвідомлення себе й світу. З ними відбулося «торжество двох великих кузьок; це був вихор життя, який зміта все сміття «не треба», «не можна», це було щастя крові, мозку, нервів, кісток; це було найвище щастя народження, народження не з сліпими, а з одвертими, видющими очима душі». Переживши разом кризову, межову ситуацію, герої стають духовно багатшими, мудрішими. Муся відкидає всі «не можна», віддаючись пориву душі, а юнак розуміє неоціненну мить щастя, яку можна зберігати лише в пам'яті. Тому, коли Муся просить попрощатися назавжди, він не опирається, а розуміє її невідомою тугою, цією великою журбою, що народилась чогось у грудях, розуміє її «всією налиплою на душу буденщиною». Адже зрозуміло, що, повернувшись до звичайного життя серед людей, де діють все ті ж правила, заборони, умовності, той єдиний, по-справжньому щасливий момент назавжди буде втрачено, стерто, а може, й сплюндровано, що є найстрашнішим.

Таким чином, у творі постає проблема сенсу людського щастя, людського буття взагалі. Буття плинне, тому кожна його мить безцінна, і дуже важливо вміти зберегти ці найщасливіші миті в душі. Це розуміє герой, і це вдається йому, бо навіть через час, у тюремній камері він може пригадати найдрібніші деталі, а найголовніше — здатний цінувати той, може, найщасливіший, справжній момент свого життя.

 
Ещё статьи...