Рефераты. Скачать реферат

Здесь Вы можете скачать рефераты и сочинения на любую тему

 
ГлавнаяТвори з української літературиТвори з літературиТвір на тему Роздуми про миттєве і вічне в новелі В. Винниченка "Момент"
загрузка...
Твір на тему Роздуми про миттєве і вічне в новелі В. Винниченка "Момент" PDF Печать E-mail
Твори з літератури

Шкільний твір

Яким змістом повинна людина наповнити своє життя, для того, щоб воно було повноцінним, яскравим, радісним? Що таке мить у порівнянні з вічністю? Здається, питання між собою не пов'язані, але це тільки на перший погляд. Іноді трапляється так, що коротесенька мить стає вічністю і наповнює все життя людини новим дивовижним змістом. Таку мить пережив герой новели В. Винниченка "Момент".

З появою творчості В. Винниченка українська література зробила величезний крок уперед. І. Франко здивовано запитував: "І відкіля ти такий узявся? Серед млявої тонко артистичної та малосилої або ординарно шаблонової та безталанної генерації сучасних українських письменників виринуло щось таке дуже, рішуче, мускулисте і повне темпераменту, щось таке, що не лізе в кишеню за словом, а сипле його потоками, що не сіє крізь сито, а валить валом як саме життя...".

Дійсно, відвертість героїв новел В. Винниченка приваблює. Вони не здатні приховувати від світу свої потаємні бажання, страждання, поривання, тим більше, що продиктовані вони найчастіше чистою і щирою любов'ю до життя. Як зазначають дослідники, митець володів даром органічного підпорядковування художньої структури твору ефективному емоційному "самовираженню" характерів, які в процесі сюжетного дійства розкривають глибинні психоемоційні — на , рівні інтуїтивного, підсвідомого — імпульси-реакції на свої вчинки й на вчинки інших. Художник майстерно створює конфліктні ситуації, що випробовують героїв на моральну витривалість, збереження, на відстоювання свого "я". Складається враження, що його героїв провадить в цю круговерть випробувань якась таємнича сила, що причаїлася в глибинах підсвідомого і підштовхує людину зсередини на край прірви.

Герой оповідання "Момент" опиняється у край небезпечній ситуації. З метою, яка нам невідома, він намагається перетнути кордон. Можемо лише уявити, яка небезпека чекала на нього, адже не всякий наважиться покинути батьківщину. Допомагав йому у цій нелегкій справі контрабандист Семен Пустун. Невідомо, чи був у письменника намір давати своїм героям промовисті імена, але прізвище контрабандиста повністю дублює його характер.

Можливо, тому, що він вже звик до небезпеки, можливо, з інших причин, але Семен поводить себе доволі спокійно. Він намагається по-своєму жартувати навіть тоді, коли говорить про поразку своїх товаришів. Цей настрій передається і герою-оповідачу. Він не відчуває страху, тільки неспокій і бажання щоб там не було виконати. своє завдання. Якось буденно він дивиться на мушки, що обсіли, ніби старого коня, спину Пустуна. Це видавалося смішним: при кожнім русі Семена, мушки злетали, але потім сідали знову і спостерігали за тим, що відбувається навкруги. Раптово у свідомості героя зринає спогад про смерть. Семен стверджував, що вбити людину вже й не так складно, і особливого розуму для цього не потрібно.

Ми бачимо, що жага життя не покидає героя навіть у критичний момент. Він не може уявити себе мертвим. Сама думка про смерть видається не менш смішною, ніж мушки, які обсіли спину Пустуна: "Ці мушки, Семенова спина, конячинка, на якій підстрибувала комічно і глупо якось шлейка, Семенова шапка з прогризеним верхом і... я — будучий мертвяк. Лежу десь, в якому-небудь яру дикому, порожньому, наді мною небо, на виску маленька чорна ранка, а над ранкою кружком сидять такі ж самі блискучі, зеленкуваті мушки й ніби ворожать, заглядаючи у неї, туди, всередину, де оселилась смерть. І лице моє теж зеленкувате, тверде... А на скелі якійсь сидять чорні, великі, таємні ворони і ждуть чогось...". Зрозуміло, що сама по собі смерть не була для героя смішною. Уявляючи себе мертвим, мертвим і смішним, він ніби захищався від тої небезпеки, яка буквально наповнювала повітря. От дивно: Семен і герой знаходяться в однаковій небезпечній ситуації. Але Семен твердий, непохитний, а герой постійно занурюється думками у вічність. Страх охоплює все його єство, але він не хоче у тому зізнаватися. Напевно, це прояв величезної сили духу та витримки.

Продовжуючи експериментувати, письменник вже підготував для свого героя несподіванку. Страх смерті він ще не подолав, але як він буде боротися зі своїми почуттями, якщо раптом покохає. Де, у лісі, у будинку контрабандиста? Так, саме у будинку контрабандиста герой зустрічає панночку. Ця зустріч була для нього несподіванкою, так само, як і для читачів: "Сама настояща, городська панна, в гарненьких черевиках, що визирали з-під сукні, з солом'яним бриликом на колінах, зі здивовано направленими на мене очима. А очі, як у зляканої лані, променисті, чисті, великі. Я рішуче нічого ніколи не мав проти гарненьких панн, але в повітці, на соломі, в подвір'ї контрабандиста... Я мусив почувати себе ніяково". Натомість якась несподівана радість приходить на зміну невпевненості.

Панна поводить себе дружелюбно, і від того в душі героя оселяється радість. Тепер вони вдвох, а вдвох не так лячно, можна продовжувати сміятися над смертю. Те, що відбулося зараз, у цю мить, можна було назвати коханням з першого погляду. Вони були потрібні один одному тільки у цю мить. І ця мить перетворилася на вічність. Чому? Тому що тут, у лісі, людські закони були безсилі. Так, безперечно, вони ходили під загрозою людської помсти, тому що насмілилися протистояти законам, найголовніший з яких — жорстокість.

У цю мить вони були приречені, бо тільки диво могло їх врятувати, Вони покинули людське суспільство — і ліс взяв їх під свій захист. Природа жива, тільки ми не завжди це усвідомлюємо. Ми є дітьми цієї одвічної природи, дітьми нерозумними. Хоча ми й любимо вихвалятися своїм розумом, мовляв, людину відрізняє від тварини розум. Але цей розум постійно нам заважає віднайти гармонію. Міниться навіть пейзаж. Ліс темний і непривітний, поки герої пов'язані пуповиною страху із суспільством. Але він стає теплим і лагідним, коли вони стають не людьми, а просто живими істотами, які підкорюються своїм інстинктам, найголовніший з яких — прагнення жити, жити всупереч всім обставинам. "Ліс помирився з нами й провадив далі своє життя, життя кохання, народження, росту. На блідих квіточках кущів діловито гуділи бджоли; тукав дятел десь вгорі; дві пташки, пурхаючи з гілки на гілку, подивлялись на нас і несподівано зливались в обіймах. Літали сплетені коханням метелики або в щасливому безсиллі сиділи на листку й поводили вусиками..."

Це було лише миттю. Миттю, коли пробудилося кохання, коли всі почуття визволилися з-під тягаря обов'язків, моральних зобов'язань. Герої злилися із навколишньою дійсністю, стали частиною природи, підкорилися її законам. Мабуть, це і врятувало їх від паніки, і вони щасливо перетнули кордон.

Герой хотів, щоб там, у лісі, серед буяння життя й кохання, злилося в єдине ціле два тепла, два життя. Але поняття про злиття мало для нього зараз присмак еротики. Вона відмовилась, бо інтуїтивно відчувала: те, що сталося зараз у лісі, є найкращим проявом кохання, найкращим проявом людської душі. Для того, щоб люди відчули один одного, фізичний контакт не обов'язковий. Тому вона і залишила за собою право вирішувати їхню подальшу долю. Вона зробила правильний вибір — розлучитися навіки. Чому? Тому що вони знову повернулися до суспільства, у якому природні закони набувають огидних форм.

Кохання — то пристрасть, справедливість — то смерть. Момент може стати вічністю і подарувати людині нове життя. Найголовніше завдання людини — не зруйнувати красу і гармонію миттєвості.

 
Ещё статьи...