Рефераты. Скачать реферат

Здесь Вы можете скачать рефераты и сочинения на любую тему

 
ГлавнаяТвори з української літературиТвори з літературиАтмосфера української родини в оповіданні «Свекор» - Шкільний твір
загрузка...
Атмосфера української родини в оповіданні «Свекор» - Шкільний твір PDF Печать E-mail
Твори з літератури

Для кожної людини найголовніше в житті — її сім'я. В українських родинах особливу увагу завжди приділяли вихованню дітей, бо розуміли, що ті звички, правила поведінки, які маленька людина засвоїть іще в дитинстві, будуть із нею на все життя. Добрим гумором, щирістю відзначаються твори про українську родину й про дітей С. Васильченка.

Так, з любов'ю описує автор головного героя оповідання «Свекор» — хлопчика Василька. У малюка сірі великі очі, поважна хода, він смішно гримає на корову, коли завертає її з гречки. Василько надзвичайно добре засвоїв, що можна робити, а що ні, тому суворо слідкує, аби ніхто не накришив хліба або не порозливав борщ за обідом, знає він і про те, що в хаті не можна бути в шапці. «Не вподобається йому що-небудь — зараз на піч, укриється рядном і почне звідтіль вичитувати та всі непорядки в хазяйстві перебирати: і те в нас недобре, і те не так, як у людей, ведеться!» Це часто викликало добру посмішку в дорослих, а батько казав, що Василько, мабуть, старшиною буде колись, що такий сердитий.

За вдачу хлопчика в родині прозвали «свекром». Та хоч і був він такий поважний та кожного ранку залазив під піч, бо в нього там була схованка всяких цяцьок. Часом малий свекор проводив там цілі години аж до обіду, щось бурмочучи до своїх скарбів. Якось мати запропонувала йому букваря, аби повчити азбуку, жартуючи, що він уже дорослий і його пора женити, а він все попід піччю ховається та бавиться цяцьками. Звичайно, малий сприймає жарт серйозно та відповідає, що можна й оженитися, раз прийшов час, а до школи він не ходитиме, бо ж вона йому хліба не дасть.

Бажаючи навернути малого до навчання, батьки й старші діти розігрують малого. Уся родина збирається на вечерю, і батько оголошує своє рішення оженити когось із синів, аби передати ведення хазяйства, бо діти повиростали, а в нього вже сил немає. Василько, хоч і сидить коло вікна, та прислухається до розмови старших. Тож батько обирає з трьох синів: «Миколі он на осінь у москалі треба йти. Петро не скінчив ще науки своєї... хіба Василь? Він же й до хазяйства більше має охоти, ніж до вчення». Малий чудується трохи, та й соромиться, чи не жартує, бува, батько. Але всі надзвичайно серйозні, тож Василько погоджується одружитися. Виявляється, що в нього й дівчина є на прикметі, яку звуть Ганною. Новоявленого нареченого зовуть одягатися, аби не гаяти часу та йти свататися до нареченої: дають свиту старшого брата Петра, підперезують червоним поясом, за пояс мати затикає йому люльку, до рук дає хлібину, яку Василько ледь тримає, бо важка.

Спорядивши сина, батько, за звичаєм, пропонує помолитися і питає перед дорогою, чи готовий Василь за нього й до громади ходити, податки платити. Та малий не знає, де ж узяти грошей. Але батько не відстає: «Будеш уже сам усе робити, — себе й жінку годувати й зодягати, сестру заміж оддаси, а мене з матір'ю до смерті доглядати мусиш. Будеш доглядати?» Звичайно, Василь лякається такої несподіваної відповідальності та майже плаче, а далі вже й голосить, бо ж він «ма-а-лий ще!» Тоді всі, хто були в хаті, не можуть більше втриматися і весело сміються. Полегшено зітхає й Василь і сам від радості, що то був жарт, сміється. Після того кумедного випадку Василь на питання про одруження довго мовчить, а потім поважно відповідає: «Так-то й женитись!.. Там тобі така морока, ще нехай його й кат візьме!..»

Ми бачимо, як сильно батьки Василя люблять свого сина, яка тепла й дружня атмосфера панує в хаті. Можна лише дивуватись, яку кмітливість вони виявляють, аби хлопчик сам зробив правильні висновки про відповідальність перед родиною, серйозність ставлення до життя. Таким чином, ненав'язливо, обережно батьки допомогли Васильку обрати вірний шлях у майбутньому.

 
Ещё статьи...