Рефераты. Скачать реферат

Здесь Вы можете скачать рефераты и сочинения на любую тему

 
ГлавнаяТвори з української літературиТвори з літературиОбрази «жовтого князя» та його прибічників (за романом В. Барки)
загрузка...
Образи «жовтого князя» та його прибічників (за романом В. Барки) PDF Печать E-mail
Твори з літератури

Шкільний твір

Жовтий князь... Хто він і чому жовтий? У романі В. Барки — це збірний символічний образ, многолике втілення зла і насильства, рудий Ящір тоталітарної системи, який через своїх посланців несе голод, смерть і руїну.

Автор постійно вводить жовтий колір різних відтінків — то охристий, то огнистий, то сірчано-жовтий, то рудий. Ось як уявляється селянинові уповноважений, що приїхав одбирати останній хліб і переливати його в золото, щоб залити, як казав Шевченко, «пельку неситому»: «Вигляд промовця, замість рудасто-зеленкавого чомусь примарювався полум'яно-мишастий і мінений в тінь, з гострими... защіпками жорстокості. За ним тьма і примари височинять: муруй, ... і — охрою горить вигляд істоти, що німа до сльози і хижа до життя». Жахається думкою Мирон Данилович: «Ну, ящір і єсть! Скоро — час головного, який від прірви і мучитель...»

І скрізь тепер охристі марища-ящіри переслідують Катранника, вибивають із життєвої стежки.

При черговому обшуку «поперериване все і поперекидуване, позмішуване і потоптане», знищено хату, «хату-святиню, де ікони споконвіку осяювали хліб на столі».

Бабуся Харитина Григорівна намагалася захистити житло, зберегти їстівне хоч для дітей.

«— Оддайте харчі, то ж не ваше — не ви напрацювали! Дітям їсти треба, оддайте зараз, я вам кажу!

Вартовий мовчить, ніби не чує і не бачить бабусі. Грізний! В руці сила, власна і начальникова. За начальником рудіє Отроходін, той інструктував: «Забрати до крихти». А далі, вгорі — вождь партії і держава. Чого ж стара турбує?»

Майже ніде автор не називає представників влади людьми. Для нього вони «зайди», «здобичники», «супостати», «напасники», «круки душоїдні», «одбиральники», «не люди, а гаки — тягти хліб», «обдирщики». Окремих уповноважених щедро наділяє прізвиськами-характеристиками: «понурик», «гризун», «рудун», «рудець», «дикун собачий», «круглоокий».

Народ розуміє, звідки зло, але протистояти йому не може, хіба що пошепки переповідаючи страшні історії та передбачення. Попутник Мирона Даниловича говорить про звіра, який «з дна морського виходить, це — з життя народів, де всякі хвилі котяться. Виліз він з багна в образі... партії,— зразу кинувся на сім'ї людські: розриває їх, бо сказано — звір,І він не останній; будуть зліші. Потім всіх придавить один. Поставить на всякому спокушеному знак: що думати і що робити. Хто відступає — кара! ...Скибки хліба не дадуть, коли не покажеться знак на лобі і на долоні, кладеній від князя, що при дияволі ходить».

Міліціонери — «охоронці порядку» — «скрізь запускають причігіливі п'ятірні, що звикли до одного зусилля: грабежу останніх харчів людських».

Невідомо звідки, але й у місті, й на селі знали, що в часи такого лютого голоду партійні керівники мали повний достаток, що на деяких «кремлівців-тузів» працювали цілі ферми.

Усі беззаконня, які творилися, були нібито в ім'я високої мети. «Тисячник» Отроходін виголошує промову перед селянами про необхідність виконання плану хлібозаготівель. «В його уяві «трудящі» витіснили присутніх, що з залізними мозолями; він — про інших. Папери інструкцій дихали квітнем, коли мріяв, якими щасливими трудящі стануть. Віддалені і невиразні. Але їх думання і розвиток — джерело бадьорості для Отроходіна. Від їх імені накладає вимоги, як на лезах, до зерносіїв, чужими очима». Насправді ж мета була одна — швидше доскочити до «смачних місць, зайнятих рибищами», щоб одержати «великориб'ячу луску: ордени, «путьовки», абонементи на видовища, грошові конверти...»

Особливому терору піддавалися з боку влади одноосібники — «індуси». Але не краще було й колгоспникам, яких, як каже письменник, «з'юрмлено в турлучну вигадку». Старий Прокіп, з яким Мирон Катранник їхав на Воронежчину, говорить про колгоспи, що то витівка хитра: «Знаєте, за яку ціну добро з колгоспів беруть?.. За десяту часть і ще меншу, супроти ціни в магазині, де це спродується..., капіталізмові не снилося!» А стосовно ворогів та підкуркульників, про яких так кричать усі,— то теж проворна вигадка. Роблять так злодії на ярмарку, кричучи: «Держи!» — і показують на когось, хай народ туди глядить. Прокігі вважає, що починає виповнюватися пророцтво «про сатану і звіра, йому службового, про виконавця і жовту одежу, в якій він князює...»

Мирон Данилович підтримує його, називаючи колгосп «татарщиною»: «Одкаснись своєї душі, стань побігайлом... Що заробив, не бачиш; ти жили собі рви, а другий дурно рукою водить, міра ж рівна: робочий день.

...— Хвалять, що то дорога в радість, а я думаю — в хлівець».

Отже, «жовтий князь» та його слуги — злі, темні сили тоталітарної системи, і хочеться сподіватися, що вони більше ніколи не пануватимуть на нашій багатостраждальній землі.

 
Ещё статьи...