Рефераты. Скачать реферат

Здесь Вы можете скачать рефераты и сочинения на любую тему

 
ГлавнаяТвори з української літературиТвори з літературиОбраз Мирона Катранника як уособлення духовної сили нації (за романом В. Барки "Жовтий князь")
загрузка...
Образ Мирона Катранника як уособлення духовної сили нації (за романом В. Барки "Жовтий князь") PDF Печать E-mail
Твори з літератури

Шкільний твір

Роман Василя Барки "Жовтий князь" — це перший в українській літературі великий прозовий твір, присвячений національній трагедії України — голодомору 33-го року. Цей твір за жанром роман, хоча його можна було б назвати, на думку О. Забарного, сімейною хронікою: у ньому розповідається про життя Мирона Катранника і його родини від осені 1932 до жнив 1933 року. А саме, йдеться про Звичайну хліборобську сім'ю, яка живе за давніми світлими християнськими заповідями в атмосфері теплоти і сімейної злагоди.

В образі Мирона Катранника, одного з головних героїв твору, уособлено духовну силу нації. Він успадкував від свого народу людинолюбство, глибоку емоційність, повагу до праці, любов до землі і рідного народу. Його поважають односельці, йдуть до нього за порадою, відкривають найпотаємніші думки. І це не дивно, бо навіть його прізвище говорить про його вдачу: "катран" — це лікувальна рослина. Та не тільки прізвище у Мирона українське, він — типовий представник українського народу, якому властиві риси національного характеру — лагідність, покірність, беззастережна віра в Бога, в долю, жага до життя, повага до жінки, любов до дітей. Він ввібрав у себе мудрість усього хліборобського роду, християнсько-моральні принципи своїх пращурів.

Коли голод чорною примарою став на порозі рідної оселі, загрожуючи життю його рідних, Мирон найрізноманітнішими способами намагається прогодувати свою родину. Він до останнього залишається годувальником своєї родини. Його смерть дуже символічна — він помирає від голоду на порозі рідного будинку з хлібиною в торбі, яку приніс для своєї сім'ї.

Мирон Катранник був совістю односельців, йому довіряли як нікому іншому, тому і віддали саме йому церковну чашу, бо були впевнені в тому, що не зрадить. Ця чаша могла б урятувати його родину від голодної смерті, якби він віддав її владі. Але це означало зрадити віру, довір'я односельців. Тому він вчинив згідно зі своїми моральними принципами: "Щоб так, за це зерно — продати? А тоді куди? Від неба кара буде мені і дітям... І хто виживе в селі, прокляне Катранників, місця собі не знайду, краще вмерти".

Переживаючи лиху годину, Мирон Данилович залишається таким же чуйним до чужого горя. Він не відганяє слабшого за себе від дохлого мерзлого коня, завдяки якому у родині ще кілька днів буде їжа. Він співчуває рядовим колгоспникам, хвилюється за дітей.

Наділений жагою до життя, Мирон Катранник, доведений до смертної межі, не перестає боротися за нього. І лише повністю вичерпавши фізичні та духовні сили, він помирає. Загибель Мирона і більшості членів його родини підкреслює ще раз жахливу національну трагедію українського народу під час штучного голодомору 1932— 1933 років.

 
Ещё статьи...