Рефераты. Скачать реферат

Здесь Вы можете скачать рефераты и сочинения на любую тему

 
ГлавнаяТвори з української літературиТвори з літературиТвір на тему "Жовтий князь" Василя Барки: гуманістична ідея твору
загрузка...
Твір на тему "Жовтий князь" Василя Барки: гуманістична ідея твору PDF Печать E-mail
Твори з літератури

"Жовтий князь" Василя Барки: гуманістична ідея твору

Шкільний твір

 

БАРКА ВАСИЛЬ
(1908-2004)
Справжнє прізвище - Очерет. Народився в с Солониця Лубенського повіту на Полтавщині в козацькій родині (батько служив у козацькій частині). Навчався в Лубенському духовному училищі, згодом перейменованому у трудову школу, потім - на педагогічних курсам. З 1917 р. вчителював на Донбасі, викладав математику і фізику. Був ув'язнений владою за політичні переконання. У1928 р. виїхав на Кубань, до Краснодара, де вступив до педагогічного інституту, а згодом навчався в аспірантурі. Друкував поезії у журналі "Червоний шлях", видав збірку віршів. Був науковим співробітником Краснодарського художнього музею. Зазнавав утисків з боку влади, вважався "неблагонадійним". Брав участь у Другій світовій війні, був відправлений фашистами на примусові роботи до Німеччини. Після війни залишився на Заході, у 1950 р. емігрував до США, де займався до кінця життя літературною діяльністю, був редактором на радіостанції "Свобода".
Поет, прозаїк, літературознавець. Автор поетичних збірок "Шляхи" (1930), "Цехи" (1932), "Апостоли" (1946), "Білий світ", "Лірник" (1968), "Свідок для сонця шестикрилий" (1981) та інших, монографічної праці з історії української літератури, літературознавчих есе, роману-притчі "Спокутних і ключі землі", роману "Жовтий князь" та ін. Останній твір - найвідоміший із усього доробку автора. Це роман-застереження, реквієм, книга пам'яті жертвам голодомору, мільйонам хліборобів, що були знищені варварським тоталітарним режимом.

"Жовтий князь" Василя Барки: гуманістична ідея твору
Робота над романом "Жовтий князь" була для Василя Барки нелегкою, бо ті страшні картини голодомору, які він бачив вочевидь, гостюючи у брата на Полтавщині в 1932 році, знову і знову виринали з глибин пам'яті, знову і знову мучили його зболіле серце. Тому в романі й відтворені оті найпекельніші сторінки української історії - сторінки страждань, відчаю, гріха, смерті. Василь Барка прагне в своєму романі показати болючу правду про радянську тоталітарну систему, яка нищить усе світле й гуманне на шляху досягнення своєї мети.
У романі зображено життя української родини Мирона Катранника. Це звичайна хліборобська сім'я, яка жила за всіма нормами християнської моралі, довічними традиціями українців, жила в мирі і злагоді. Та голодомор перекреслив існування тисяч сімей на нашій плодючій землі. Перекреслено життя і цієї родини: гинуть майже всі.
"Люта голодність" нищить все святе... І постають перед читачем картини людоїдства, поля, вкритого трупами; вокзалу, де помирає мати Дар'я Олександрівна, не дочекавшись сина; магазину, де торгують (навіть страшно вимовити) людятиною; безлюдного подвір'я Катранників, де помирає, навіть не встигнувши зайти до хати, змучений голодом і важкою дорогою батько.
Смерть. Жах. Страх. Панують і знищують все... Не в силах знищити лише одного - великої душі українця...
Ідея гуманізму пронизує твір наскрізно. Попри все, автор і його герой вірять в торжество людяності, добра.
Всі члени родини не втратили людинолюбства, християнських принципів. Пригадаймо, як Мирон охороняє таємницю чаші, яку йому передали односельчани як найдорожчу святиню. Навіть перед вибором між життям і смертю він не може зрадити односельців: "Від неба кара буде, мені і дітям... краще вмерти".
З великої дружньої сім'ї залишається живим тільки наймолодший син Андрійко. Саме на нього автор покладає всі свої надії. Бо саме він є продовжувачем тих традицій, якими жила його християнська родина, які він успадкував ще від своєї бабусі, яка щедро наділяла всіх безмежною любов'ю.
Залишившись самотою, відставши від матері, Андрійко не впадає в розпач, а намагається її знайти.
"Хлопцеві вся душа болить від згадку про самотню маму, що шукає його". Нелегкою видалась дорога додому. Але не голод перемагає людяність, а навпаки.
Вражає гуманністю епізод роману, коли зголоднілий до безтями Андрійко полює на ховрашка, обсмалює на вогні і тільки-но починає їсти його, як "відчуває дивну ніяковість; підводить голову і враз бентежиться: поблизу літня жінка стоїть і спостерігає, як він їсть. Тепер "кожен - собі". Та ні... Цього погляду йому не витримати. Він поклав трохи м'яса біля нещасної, що, як тінь, застигла на місці.
Співчуття до ближнього штовхає хлопчика до подібних вчинків. Ось він ділиться шматком хліба з жінкою, яка тримає мале дитя, що їло пожовану мамою кропиву. Ось він кладе під подушку для мами недоїдений шматочок, сподіваючись, що вона скоро повернеться.
Милосердна душа дитини не залишається байдужою як до людської біди, так і до краси природи. Замилувався квітами, мало не плаче від запаху м'яти. Все це нагадує йому його любу матусю. Ось джмелик, а он метелик, жучок, мурашки, птахи... Та він не сам! Все налаштовано на життя. А як він заздрив птахам! Бо там, у височині, є блакить, сонце, райдуга! І нема бруду і страху.
Йому так хочеться жити, так хочеться знайти свою матір. Його чутливе серце прагне життя.
Утверджуючи переможну силу гуманності, Василь Барка писав про своїх героїв: "Вони в моторошній поруганості були серцем чисті, як квіти і сонце, незміренно кращі від зірок небесних, як і всі люди, хоч вони цього не знають; як сам хліб, ними запрацьований і в них віднятий, були чисті, хоч смерть настала в найбруднішій поверженості їх".

 
Ещё статьи...