Рефераты. Скачать реферат

Здесь Вы можете скачать рефераты и сочинения на любую тему

 
ГлавнаяТвори з української літературиТвори з літературиКара за любов до України (автобіографічні мотиви в романі І. Багряного "Тигролови")
загрузка...
Кара за любов до України (автобіографічні мотиви в романі І. Багряного "Тигролови") PDF Печать E-mail
Твори з літератури

Довгі десятиліття творчість талановитого українського письменника Івана Багряного була невідомою на батьківщині. Але настав інший час, і ми з подивом вчитуємося в рядки творів цього митця. Як виявилося, у нашій літературі таки є зразки пригодницького жанру, і цими книгами зачитувався весь світ.

Іван Багряний (Лозов'яга) у романі "Тигролови" описав деякі події свого бурхливого, щедрого на пригоди життя. У 1932 році, коли йому виповнилося пише 25 років, письменника звинуватили у нелояльності до радянської влади і заарештували. Багряний сам дав слідчим матеріал для звинувачення своїми творами. Письменник сміливо відкрив перед чекістами свій світогляд, заявляючи, що він мусить працювати для української культури, адже в Україні національна політика перекручена і недосконала, а тому нам у своєму культурному розвитку необхідно орієнтуватися не на Москву, а на Європу.

Слідчі, судді були вражені поведінкою Багряного. Вони бачили перед собою не перелякану безмовну жертву, а вольового, впевненого у своїй правоті, красивого, сильного чоловіка, якого не можна залякати чи зламати навіть фізичними тортурами.

Багряного засудили до п'ятирічного заслання на Далекий Схід. Те, як везли його і ще тисячі безневинно засуджених через усю країну, він описав на перших сторінках роману "Тигролови".

Головний герой твору — Григорій Многогрішний. Він молодий, дужий, незалежний у своїх поглядах відданий син України. За Любов до рідної землі його ув'язнили і везуть у товарному вагоні на Далекий Схід. Наглядачі знають, що цей юнак може втекти і тому на кожній станції перевіряють списки в'язнів. Але не вгледіли: Григорій проламав дошки підлоги вагона і, ризикуючи життям, вискочив на ходу поїзда.

Дуже довго Многогрішний блукав у тайзі, потерпав од холоду і голоду, аж поки нарешті дістався до людей. Серед тайги жили переселенці з України. Тут, на межі з Китаєм та Маньчжурією, наприкінці XIX століття оселилися українці з Полтавщини і Слобожанщини, заснували села та містечка, дали їм знайомі, рідні назви. Відірвані від батьківщини, ці люди зберегли мову, культуру, звичаї. Віддалений звіриний край не зробив їхні серця черствими, вони прийняли Григорія як свого, вилікували, обігріли. З часом він навчився розрізняти мову тайги і полювати на диких звірів.

Жителі Зеленого Клину не були відірвані від світу, знали, що відбувається в країні, здогадувалися, що Многогрішний — утікач із одного з багатьох потягів, що переганяли через тайгу. Вони не мали права переховувати "державного злочинця", але не зважали на небезпеку, бо бачили, що цей хлопець не може бути ворогом рідній землі. І коли виникла небезпека викриття, Григорій Многогрішний разом з Наталкою Сірківною, донькою мисливця Сірка, родина якого прихистила втікача, переходить кордон і тікає у Маньчжурію.

Звичайно ж, роман "Тигролови" не можна назвати автобіографічним. Але багато з того, про що розповідається у творі, сталося з самим Іваном Багряним. Це його везли у вагоні-домовині на Колиму. Це він утік із довжелезного потяга у невідомість, воліючи краще загинути у тайзі, ніж страждати серед тисяч невинних у таборах ГУЛАГу.

Іван Багряний у тайзі зустрів українців із Зеленого Клину, якийсь час жив у них, як і герой його твору, познайомився із багатьма співвітчизниками, гостював у них. Письменник дивувався тій любові до України, яку виявляло населення Зеленого Клину. Люди свято берегли пам'ять про свій родовід, говорили і молилися по-українськи, будували хати з глини, а піч вимальовували квітами і голубами. У свято дівчата вбиралися у вишивані сорочки, одягали намисто, в коси вплітали стрічки; парубки ходили в шапках і киреях. Та найкращим у цих людях було те, що вони відчували себе не "хохлами", а українцями, гордими, незалежними, сміливими синами і доньками великої країни, нащадками славних запорожців.

Письменник часто розмірковував, чому українців в Україні треба примушувати вчити рідну мову, чому, потрапляючи в російськомовне середовище, українці зразу ж переходять на якийсь суржик; чому дозволяють чужинцям втручатися у своє життя? Шукати відповіді на ці та інші болючі питання стало смислом його життя.

 
Ещё статьи...