Рефераты. Скачать реферат

Здесь Вы можете скачать рефераты и сочинения на любую тему

 
ГлавнаяТвори з української літературиТвори з літературиТвір на тему Доля України та українців у романі І. Багряного "Тигролови"
загрузка...
Твір на тему Доля України та українців у романі І. Багряного "Тигролови" PDF Печать E-mail
Твори з літератури

Давайте перегорнемо ще одну трагічну сторінку нашої історії, яка постає перед нами зі сторінок роману І. Багряного "Тигролови". Нам, сучасникам, на жаль, бракує таких яскравих, правдивих героїв, для яких сміливість стала запорукою щастя. Вони стали лицарями духу, неприрученими "тиграми" у світі насильства.

У романі І. Багряного "Тигролови" ми бачимо дві України. Одна — у спогадах Григорія Многогрішного — справжня, прекрасна, з лісами, степами, із жайворонками, солов'ями, з веселими забавками на Трійцю, з різдвяними колядками та щедрівками. Друга Україна — поселенська — постає з розповіді Наталчиної матері: "Ще була наша друга Україна, нова Україна, синку, але щасливіша. І назви наші люди подавали тут свої, сумуючи іноді за рідним краєм: Київ, Чернігівка, Полтавка..." Григорій слухав жінку і дивувався з її волелюбної гордості: от що робить з людьми воля!

Таке саме враження справила на парубка і зустріч з іншими вихідцями з України — родиною Морозів: "А люди — ті самі! Всім такі, лише одним не такі — поглядом, життєвим тембром, якістю. Вони суворі і загартовані..." Як же опинилися ці українські родини так далеко від України? Як свідчать історики, наші співвітчизники з'явились на Далекому Сході ще у другій половині XVII століття, коли українські козаки разом з російськими землепрохідниками приходили на простори Сибіру, Далекого Сходу, щоб осісти там, почати нове життя. Зовсім з інших обставин почали переселяти українців наприкінці XIX століття. їх, як ворогів народу, куркулів, вантажили на пароплави і везли у безвість. Старий Сірко, згадуючи ці важкі моменти з його життя, говорив: "...на край світу мандрували, щастя-долі шукали... чи їли, чи спали — все свій край далекий, ясний споминали..."

Згодом позвикали переселенці до нової домівки й зажили, "ще й як зажили".

Родина Сірків має незвичне заняття, вони виловлюють у тайзі тигрів — незалежних і сильних звірів. Що характерно: ці люди звірів не убивають, а лише ловлять. І тут же поряд розповідь старого Мороза "про місто каторги, про пекло новітніх канальських робіт — про Комсомольськ". Він говорив "про колони виснажених арештантів" на лютім морозі, про повільну смерть, про голод і цингу. І все це тяжким непосильним тягарем лягло на плечі чесних трударів — полтавських та катеринославських, херсонських "куркулів", "державних злодіїв", "суджених за колоски", вчених, учителів, бородатих дідів і юнаків.

Григорій слухав ці страшні за своєю суттю розповіді про "...жорстоку смерть без похоронів, як худоби, — смерть від знущання, голоду і журби..." Йому прикро й боляче було усвідомлювати, що саме українцям випали на їхню гірку долю такі тортури. Кожна картина вражала своєю значимістю і контрастом. Згадаймо епізод, коли молоді дівчата під брутальну лайку начальників пиляють дрова і співають ніжними голосами українську пісню:

Ой, куди ж куди, куди

Я тепер попала...

Мати ж моя, мати ж моя, —

Я ж тепер пропала!

Серце головного героя наповнюється гнівом і невимовною тугою після таких дівочих слів. Що чекає їх у цьому пеклі? Григорій ще раз зустріне тих двох дівчат — втомлених, бідно одягнених, у ресторані поїзда, який везе люд до Хабаровська. Говорили вони між собою українською мовою, і Григорієві здалося, що він потрапив додому, до України, "без стерна і без вітрів".

Отже, І. Багряний устами свого героя висловлює глибокий жаль і обурення з приводу геноциду української нації. Але всю Україну не переселити у глухий закуток, не обгородити високим парканом. Україна має відродитись у нових поколіннях молодих і завзятих патріотів.

 
Ещё статьи...