Рефераты. Скачать реферат

Здесь Вы можете скачать рефераты и сочинения на любую тему

 
ГлавнаяТвори з української літературиТвори з літературиГригорій Многогрішний — лицар національної ідеї (за романом І. Багряного "Тигролови")
загрузка...
Григорій Многогрішний — лицар національної ідеї (за романом І. Багряного "Тигролови") PDF Печать E-mail
Твори з літератури

Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що прокляну святого Бога,

За неї душу погублю!

Т. Шевченко



Під цими словами міг би підписатися не тільки Тарас Шевченко, а сотні, тисячі, мільйони. І це дійсно так, бо любов до рідної землі народжується з першим подихом, людини. І якою сильною буде ця любов, залежить від того, як живе людина. Якщо вона боротиметься — то і любов буде рости, міцніти, а якщо волочитиметься по світу — то і любов ця всохне, зачахне. І тоді замість серця буде пустка.

Але згадаймо тих, хто платив велику ціну для того, щоб пустки не було. Це стосується широко відомого нині українського письменника Івана Багряного та його героїв, що живуть на сторінках роману "Тигролови".

Головним героєм роману є Григорій Многогрішний — нащадок славного предка Дем'яна Многогрішного, який у XVII столітті був висланий разом із сім'єю до Сибіру. Григорій у XX столітті іде тією ж стежкою на каторгу. Ми ше не бачимо цього в'язня, але відчуваємо, що це неординарна людина. Чим же він міг так залякати, шо його присутність у поїзді, який везе каторжників, перевіряють на кожній зупинці, сам начальник конвою пильнує Многогрішного?

Але не вдалося утримати конвою шаленої молодості. Григорій, вирізавши ножем у підлозі кілька дощок, вистрибнув з вагона. Це був стрибок у безвість, але саме після цього вчинку Многогрішний перетворився на легенду для тих людей, які вимушені були їхати далі.

Чекісти одразу розіслали телеграми по всій Транссибірській магістралі і по всіх прикордонних заставах. Вони шукали особливого злочинця, якого було засуджено на 25 років.

Про особливість цього хлопця можна було здогадатися ще на самому початку, коли через заґратовані вікна на начальника дивились дві цятки блискучих очей. Ці ж самі блискучі, але разом з тим і божевільні очі ми побачимо через деякий час, коли зустрінемо Григорія у тайзі. Він, украй виснажений, обірваний, з давно не голеним обличчям, бореться зі смертю, бореться за життя. Так, йому треба перебороти голод, холод, страх, інакше — для чого ж він тікав. Хіба для того, щоб померти у тайзі?

Коли Григорій поголився знайденим і самим же відточеним мисливським ножем, ми побачили "суворе, металеве обличчя... Великі очі горіли немов у божевільного".

Усе це наслідок немислимих для людини фізичних та моральних страждань, яких він зазнав у катівнях НКВС. Але за що мучився цей юнак? Може, за те, що походить з Трипілля, з того краю, у якому саме перебування виховує у людині відчуття причетності, глибинного зв'язку з праісторією свого народу. А може, через те його катовано, що він є правнуком Дем'яна Многогрішного, а у радянські часи вважалося майже злочинним мати шляхетне походження. Чи через те, що брав участь у знаменитому холодноярівському повстанні, мета якого — "Воля України або смерть". Остання причина говорить про Григорія як про людину, наділену дійовим патріотизмом.

Отож, виявляється, що ще юнаком він пройшов горнило національно-визвольної боротьби. А потім підпілля, роки навчання в Києві, опанування професії інженера-авіатора, арешт, катівні НКВС. Скільки випало на долю хлопця? Безперечно він вийшов з усіх цих негараздів як герой, з гордо піднятою головою, як лицар української національної ідеї.

Через те, що він зараз опинився у родині Сірків і відходить від нелюдських знущань, здоровіє фізично і духовно, ми не можемо казати, що Григорій зрікся своєї ідеї. Його участь у боротьбі за долю свого рідного народу ще попереду. Він обов'язково повернеться в Україну будь-якою ціною, бо йому боляче чути журливу українську пісню з концтабору, бачити сльози дочок розкуркулених батьків, українських дівчат, які торгують собою в хабаровському ресторані, аби врятувати собі життя. Григорій не може спокійно дивитися, як одна з них, не витримавши ганьби, схилилась і заплакала. "Григорій рипнув зубами. Зціпив їх до болю. Вибух раптової, несамовитої люті струснув ним. Йому хотілось враз ревнути дико, скажено, схопитись і потрощити все! — поламати стільці, побити на цурки люстру, порозкидати фаготи й габої, поперекидати столи... Порозганяти все геть,.." Многогрішний сприймає біль дівчини як свій власний, цим самим підкреслюючи, що залишається органічною частиною свого народу.

Таке співчутливе ставлення до співвітчизників є результатом надзвичайно високої моральності, духовної шляхетності. Хлопець здатен ризикувати своїм власним життям, аби допомогти іншим. Варто пригадати той факт, що він, не знаючи тайги, вночі іде шукати воду, бо всім хочеться пити, особливо жінкам і дитині Хто його примушував це робити? Але відчуття чужого болю переважає власний страх, невпевненість у собі.

Григорій наділений винятковою делікатністю і скромністю у стосунках із Наталкою, яку врятував від ведмедя, ризикуючи знову ж таки власним життям.

Разом із своїми позитивними рисами характеру Многогрішний наділений також і здатністю до помсти. Але це помста не за власні інтереси, це помста за скривджену Батьківщину. Пригадаймо погоню Григорія за своїм кривдником Мед вином, рішучість, з якою він розстріляв ворога свого народу.

Відчуваючи небезпеку, яка нависла над родиною Сірків, що стала для Григорія другою сім'єю, він вирішує тікати за кордон. Але й там він не затримається довго. Йому завжди буде поставати перед очима "сонячна Україна", "омріяна Україна".

Григорій Многогрішний належить до тих людей, яких неможливо скорити. Надто багато у нього власної гідності і надто багато у нього відповідальності за долю Вітчизни. І, мабуть, він теж має право сказати:



Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що прокляну святого Бога,

За неї душу погублю!

 
Ещё статьи...