Рефераты. Скачать реферат

Здесь Вы можете скачать рефераты и сочинения на любую тему

 
ГлавнаяТвори з української літературиТвори з літературиТвір на тему Волелюбний народ у романі І. Багряного "Тигролови"
загрузка...
Твір на тему Волелюбний народ у романі І. Багряного "Тигролови" PDF Печать E-mail
Твори з літератури

Уся творчість письменника І. Багряного — це утвердження українського оптимізму: "Ми є. Були. І будем ми!" Ніхто інший так логічно й художньо переконливо не відповів на просторікування щодо меншовартості, другосортності, інтелектуальної безликості української нації, безперспективності її у розвитку світової цивілізації, як це зробив І. Багряний. Письменник на власному прикладі переконався у несправедливості авторитарної влади, тиранії.

У 1930-ті роки І. Багряного було заарештовано і засуджено на п'ять років концтаборів. Він тікає, потім повертається додому, але його знову заарештовують. У роки війни І. Багряний — народний ополченець. У 1942 році він випадково врятувався від фашистського розстрілу, а після зазнав переслідувань НКВС. Нехтуючи небезпекою, Багряний покинув домівку і перебрався до Львова, де налагодив зв'язки з УПА, став учасником створення підпільного уряду — Української головної визвольної ради. З наближенням фронту письменник стає політичним емігрантом. У 1946 році Багряний пише брошуру "Чому я не хочу повертатись до СРСР", у якій вперше показав людству обличчя тиранії і повну відсутність будь-яких прав людини у радянській державі. Життя не милувало письменника: сина Бориса, що залишився на батьківщині, примусили звернутися до батька з викривальним радіовиступом. Усі ці обставини обернулися для Багряного погіршенням стану здоров'я. Останні роки його були позначені безкінечним фізичним і моральним болем, але всіх тих, хто був поруч, він вражав неймовірною силою духу, викликав повагу й захоплення. На пам'ятнику на могилі І. Багряного було викарбовано: "Ми є. Були. І будем ми! Й Вітчизна наша з нами". Символом "непокірної і гордої молодості", символом і уособленням "тієї волелюбної і сплюндрованої за те Вітчизни" став головний герой роману І. Багряного "Тигролови" Григорій Многогрішний.

Задум роману виник, коли письменник перебував у БАМЛАГу, коли, втікаючи з концтабору, блукав тайгою та переховувався в оселях мужніх далекосхідних мисливців-звіроловів, колишніх вихідців з України. У всьому світі роман був відомий ще з 1946 року, коли побачив світ. Він перекладався англійською, німецькою, голландською, французькою мовами і завжди мав успіх. Звісно, що читачів приваблювали не тільки і не стільки пригоди головного героя, скільки його віра в життя, у перемогу добра над силами зла. Недаремно німці купували книгу дітям до дня народження або першого причастя — роман, рекомендований для молоді, навчав жити справедливо, жити, незважаючи ні на що. Роман промовляє не тільки до серця, але й до розуму читачів.

Зазначимо, що "Тигролови" — роман багатоплановий, та передовсім це твір-гімн нашому волелюбному незнищенному народові. З найвиразніших тематичних його пластів можна виділити такі: трагедія України в комуно-фашистській імперії (таке визначення подає сам письменник), відображення впливу сталінського терору на долю окремої людини, у якій уособлюється доля всіх радянських громадян, які зазнали утисків з боку радянської влади, були репресовані, розстріляні. У цьому аспекті важлива роль належить експозиції, у якій закладено головну ідею твору. Поїзд-дракон, якого веде паротяг-голова "Йосип Сталін" і підпихає надпотужний паротяг "Фелікс Дзержинський", летить "божевільним темпом через глуху ніч і крізь ще глухіший Сибір". Цей потяг, сформований ОГПУ-НКВС, оповитий державною таємницею, стрімко летить у безвість, у нічну прірву. Збіг обставин — потяг названий іменами керівників радянської держави, але в даному випадку цей збіг набуває особливого підтексту. Образ потяга-дракона — це образ усієї людоловської більшовицької системи. Так само, як і цей поїзд-дракон, летить у безвість уся держава, очолювана жорстокими сатрапами. Та зринає над вагонами розлога українська пісня. Вона "здіймається на крила", "шугає і б'є крильми над стіною дракона", "мелодія стає дедалі потужнішою, кипить, вирує", і оскаженілий вартовий безсилий спинити її. Бо то — голос невпокореної волі, свідчення нездоланності українського духу.

Раптом на одній із станцій виявляється, що найнебезпечніший в'язень утік. І ніхто з тисячі " обірваних, брудних, зарослих, як пращури, і худих, як скелети", людей не мав бажання розповідати вартовим про втечу Многогрішного. Мовчали в'язні не через страх, а від злобної радості та й від гордості за того, хто вирішив вистрибнути на ходу поїзда у певну смерть. Для волелюбної людини " ліпше вмирати, біжучи, ніж жити, гниючи!". А слідом за втікачем вже летіла легенда, що оспівувала його безумну сміливість. Невипадково автор обирає для головного героя ім'я Григорій Многогрішний і підкреслює, що він був нащадком першого каторжанина Сибіру — гетьмана Дем'яна Многогрішного. У такий спосіб письменник утверджує думку про невмирущість, нездоланність українського народу, мученого, гнаного* але не впокореного. З "Енциклопедії Українознавства" ми можемо дізнатися, що гетьман Многогрішний відверто висловлювався проти імперіалістичної політики Москви, відстоюючи самостійність України. Влада звинуватила його у " державній зраді "і засудила на страту, яку було замінено довічним засланням до Сибіру.

Знаковим є і те, що рятують героя від смерті земляки: "Стало легко, і радісно, і дивно. Біля нього стояли рідні, близькі люди. На далекім, далекім краєчку землі, після всього жаху... близькій рідні люди!" Земляки навіть не розпитували Григорія про причини його появи. Вони ставилися до нього як до рідного, бо він був із далекої квітучої батьківщини. У пам'яті старої матері Наталки У країна була тихим сонячним краєм, і Григорію було соромно сказати, "що садки вишневі повирубували, ріки збаламучені, степи сльозами напоєні. І небо ясне людям потемніло..."

Як бачимо, попри те, що всі події "Тигроловів" відбуваються десь там, на краю світу, далеко від рідної землі, образ України є наскрізним у романі. З давніх часів Далекий Схід вабив своїми безмежними просторами спраглих до волі й праці українців. До революції цей край родючих земель доволі швидко заселявся, і це була "друга Україна, нова Україна". Так з'явилися на цій землі предки рятівників Григорія. Вони довго працювали і нарешті зажили добре, бо цей край " працю любить та й винагороджує щедро". Однак революція змінила уклад життя мешканців цієї другої України. Цій землі судилося бути для українців не лише омріяним "дивним золотим ельдорадо", а і страшним пеклом, концентраційним табором для тисяч "чесних трударів — полтавських та катеринославських, та херсонських "куркулів", "державних злодіїв", суджених "за колоски", та й всяких "ворогів" — учених, вчителів, селян і робітників, бородатих дідів і таких же бородатих юнаків". Поява Григорія саме в цей час і саме в цьому місці символічна.

З одного боку, ми бачимо, що українці не були винні в тому, що їхня земля була сплюндрована, а самих їх постійно намагалися поставити на коліна. У крові всіх представників нашої нації було, є і буде прагнення працювати щиро, жити, відверто насолоджуючись життям, оточувати себе красою. Навіть на краю землі українці жили у хатах, кутки яких рясніли образами, королівськими рушниками. На краю землі розквітали вишні в садах і серцях людей. Вони мали сили протистояти жорстокій природі, але перед загрозою жорстокої влади були безсилі.

З іншого боку, ми бачимо поїзд-дракон (власне радянська влада) приносив нещастя там, де з'являвся, і ніс за собою у прірву мільйони невинних душ. Тільки люди надзвичайної сили духу, твердо впевнені в тому, що добро рано чи пізно переможе, могли вистрибнути на ходу з цього поїзда. Таким був Григорій Многогрішний, таким був сам письменник. І найголовніше — ані творець, ані герой, створений його уявою, ні на мить не дозволили собі відректися своєї рідної землі. Це справжній урок мужності для всіх сучасних українців, знесилених експериментами керівників-невігласів: ніколи не треба втрачати віру в свою силу: "Ми є. Були. І будем ми!"

 
Ещё статьи...