Рефераты. Скачать реферат

Здесь Вы можете скачать рефераты и сочинения на любую тему

 
загрузка...
Школа і ми PDF Печать E-mail
Твори на вільну тему

Ми починаємо навчатися змалечку. Перші наші вчителі — це найрідніші люди в світі: матуся, татко, дідусі та бабусі. Ми спочатку вивчаємо слова, потім починаємо рахувати. Але час домашнього навчання надто швидко спливає. Час готуватися до школи.

Я згадую свій перший день в школі з великою теплотою. Клас був такий чистенький, охайний, як і ми; парти сяяли в променях вересневого сонця. Ми посідали за парти, і почалася ціла доба мого життя — роки шкільного навчання.

Поки ми були ще малими, навчання здебільшого здавалося грою, і вчителі приохочували нас до цього. Вчитися було просто і радісно, адже так багато вільного часу залишається після уроків, а друзі такі веселі, і так багато розваг чекає на кожного. Потім ми підростали, ставали більш серйозними. І навчання складнішало. У старших класах майже всі зрозуміли, що саме тут, у стінах рідної школи закладається наше май-бутнє, а наше життя набуває дорослого сенсу. Дійсно, саме в шкільні роки людина вчиться робити вибір: яким предметам віддати перевагу, з ким дружити, у кого закохуватись? Я відчував своє духовне змужніння з кожним новим навчальним роком і не дивувався цьому.

Коли говориш про школу, гріх не згадати вчителів. Ці люди, справжні професіонали, вели нас шляхом знань, пильно вдивляючись нам у вічі: чи правильно розуміємо ми їхні вимоги, а подекуди їх наполегливість та суворість, Так, ми розуміємо вас, рідні наші люди. Ми запам’ятаємо вас на все життя такими, як ви є зараз: благородними, мудрими порадниками в кожній із життєвих ситуацій.

У старших класах вільного часу набагато менше, ніж у молодших, а дошкільнятам можна лише позаздрити! Але ми не марнуємо часу: майже кожен з нас має справжнє хобі, і багатьом, на мій погляд, це хобі надасть велику допомогу в дорослому житті. Основне серед наших захоплень — це оволодіння комп’ютером. Так, без цього у дорослому світі і кроку не ступити, особливо якщо збираєшся робити гідну кар’єру. Ми допомагаємо один одному, обмінюємося інформацією, працюємо разом. І наша викладачка інформатики заохочує нас до цього.

Пройде зовсім небагато часу, і школа залишиться лише в спогадах. Багато разів ми були учасниками свята Першого вересня, коли лунає дзвоник, — для одних він перший, для інших — останній. І це є дуже символічною подією, бо ж передача естафети знань, духовного і фізичного зростання — це дуже важлива річ.

Я запевняю себе: коли доведеться залишити школу, смутку в душі не буде, але серце заперечує це. Кожне прощання сумне, і кожне прощання останнє. Я заплющую очі і бачу той недалекий день, коли над осяяним сонцем двором нашої школи велично і трохи тужливо розкотиться шкільний вальс, вічний, як усе насправді важливе.

 
Ещё статьи...