Рефераты. Скачать реферат

Здесь Вы можете скачать рефераты и сочинения на любую тему

 
загрузка...
Твір на тему Мамо, де ти? PDF Печать E-mail
Твори на вільну тему


У кожного своя мрія. Хтось мріє познайомитись із "класним" хлопцем, хтось — отримати у подарунок на день народження ноутбук, хтось — вступити до певного вузу, щоб опанувати улюблену професію. У мене теж є заповітна мрія — я хочу розшукати свою маму. Річ у тім, що я все своє життя прожила у дитбудинку — спочатку в одному, потім в іншому. У мене там багато друзів, але свого куточка, де я змогла б побути наодинці, рідного дому так і не було. А мені так хотілося, щоб мама розповіла мені на ніч казку чи проспівала колискову. Та й зараз, коли я майже доросла, мені однаково не вистачає мами. Так іноді хочеться "пошепотітися" з кимось із дорослих про своє, потаємне...

Отже, я вирішила будь-що розшукати свою маму. У дитбудинку мені сказали, що, за документами, вона залишила мене ще в пологовому будинку. Що ж сталося? Може, їй було важко через те, що вона залишилася сама? Я не ображаюся на маму, у житті буває всяке... Що б там не було, а я її люблю, бо вона ж найрідніша для мене людина. То ж мама...

Соцпрацівники дали мені адресу: це один із районних центрів. Найближчої неділі я вирушила туди. Прихопила невеличкий букетик конвалій — мої улюблені квіти. Яка вона буде, моя перша зустріч із мамою? Я так хвилююсь!

За годину автобус вже прибув на місце. Запитую у людей, як розшукати потрібну вулицю. Потім іду нею роззираючись. Серце аж калатає. Аж ось і той двір. Хвилинку стою, роздумуючи, потім рішуче стукаю у ворота. Загарчав собака, почулися чиїсь кроки. Розчинилися двері, на порозі стояла невеличка на зріст чорнява жіночка. Я одразу впізнала — мама! Бо я була дуже на неї схожа.

— Чого тобі? — різко запитала вона.

— Я до Вас, я Ваша дочка, мамо...

Холодний погляд ковзнув по моєму обличчю, на хвильку затримавшись на ньому. І... байдужа відповідь:

— То й що?

Я похолола... А вона ще раз глянула на мене й мовчки зачинила двері. Ноги мені заніміли. Я ледве зрушила з місця й побрела вулицею... Мамо?!!!

Не пам'ятаю, як опинилась на автостанції. Я сиділа на лавочці, в руках все ще тримала букетик конвалій.

— Дівчино, що з тобою? — запитала мене якась жіночка.

І раптом в мене градом покотилися сльози. Вони лилися й лилися, і я нічого не могла з ними вдіяти.

— Дитино, ану ходімо зі мною, я тут поряд живу, — жінка обхопила мене за плечі і, притримуючи, повела до себе додому.

Так я познайомилася з Ганною Петрівною. Того дня ми довго сиділи на кухні, пили чай, і я їй про все-все розповіла, і про маму теж... А потім вона розповіла мені про своє життя, про те, що два роки тому втратила єдиного сина, який загинув в автокатастрофі. Вже пізно ввечері, проводжаючи мене на автобус, вона сказала:

— Приїжджай до мене як додому, не бери нічого в голову, приїжджай, я чекатиму на тебе...

 
Ещё статьи...