Рефераты. Скачать реферат

Здесь Вы можете скачать рефераты и сочинения на любую тему

 
ГлавнаяТвори з української літературиТвори на вільну темуМоє бачення мовної проблеми в Україні (твір-роздум на суспільно-політичну тему)
загрузка...
Моє бачення мовної проблеми в Україні (твір-роздум на суспільно-політичну тему) PDF Печать E-mail
Твори на вільну тему

"Нещасна, неправедна людина, що добровільно й легко зрікається рідної мови; щаслива, праведна людина, що в радості й горі будує слово своєї землі. Нещасні, прокляті батько й мати, що сплоджують перевертнів; щасливий, непереможний народ, що породжує своїх захисників і оборонців", — стверджує Б. Захарчук. Не можна не погодитися із цією думкою. Більше того, деякі вчені вважають, що рідна мова записана в генетичному коді людини і передається від батьків дітям так само, як колір волосся, очей тощо. Якщо маленька дитина, а пізніше доросла людина опиняється в чужомовному середовищі, це стає причиною її душевного розладу.

Чи існує на сьогодні в Україні мовна проблема? Безперечно, існує. Згадаємо хоча б ситуацію, яка склалася під час останніх виборів президента. Україна фактично розділилася на дві частини — східну і західну, і кожна захищала, наскільки це було можливо, свої права, своє волевиявлення, свого кандидата на найвищу у державі посаду.

Постає питання: яким чином мовна проблема пов'язана із проблемами політичними, соціальними? Виявляється, що невидимий внутрішній зв'язок між цими явищами все ж таки існує. Ми побачили, наскільки успішно деякі політики заради власних амбіцій спекулювали питаннями статусу державної мови і мов національних меншин, хоча, власне, основний акцент був на статусі мови російської.

З іншого боку, виникає думка про те, чи можливою була б подібна ситуація у державі, об'єднаній спільною культурою, традиціями, мовою? Хотілося б згадати XVII століття, коли велася запекла боротьба православної церкви й українського народу проти експансії чужоземців. У цей час на літературній арені боротьби виступають видатні полемісти, один із яких, Мелетій Смотрицький, у творі, написаному польською мовою, створює незабутній образ матері України. Вона тужить-плаче за своїми невдячними дітьми, які вже давно її покинули, зрадили віру та мову: "Слухайте жалібної моєї повісті, всі народи, беріте в уха всі, що в крузі світу живете. Сини і доньки мої, що я їх народила і виховала, покинувши мене, пішли за тою, яка ними не боліла, аби вдосталь жиром її насититись!" Слова цього плачу-голосіння залишаються, на жаль, актуальними і в наш час.

Мова є спільним духовним органом, завдяки якому відбувається єднання народу, оскільки у взаємному розумінні мовця і слухача формується свідомість, пробуджується почуття спорідненості. Можна вперто стверджувати, що нібито не було б сьогодні мовної проблеми, якби проста людина відчувала себе соціально захищеною, не витрачала б стільки фізичних та моральних сил на те, щоб вижити у несприятливих умовах політичного, економічного, культурного безладдя. Тільки, на мій погляд, соціальний чинник не є настільки важливим і визначальним.

Сотні років у "серце" нації вбивався, вкорінювався рабський дух, почуття меншовартості. Українська мова від часів своєї появи розвивалася в складних і несприятливих умовах. Хоча до шістнадцятого століття, як зауважує І. Огієнко, навіть коли Україною володіла Литва, вона мала всі умови для розвитку. Усе змінилося, коли Україна опинилася під владою Польщі. Проте і в цей час активно розгортався культурно-національний рух.

Плідну боротьбу проти ополячення українського населення вели братства — своєрідні культурно-освітні й національно-релігійні об'єднання. Діячі, що входили до братств, засновували школи, розвивали видавничу справу, згуртовували літераторів, учених, педагогів, проповідників, перекладачів, які усвідомлювали значення мови як важливого знаряддя політичного і релігійного впливу і своєю діяльністю сприяли становленню й зміцненню авторитету літературної мови. Із приєднанням України до Російської імперії мовна ситуація погіршилася. Після підписання 1667 р. Андрусівської угоди Україну було поділено між Польщею і Москвою. Російський цар Олексій рішуче заборонив друкувати книжки на території України. У 1690 р. Московський патріарх Йоаким своїм указом заборонив усе церковне українське письменство. Петро І заборонив уживання в друці української мови й українського правопису. Катастрофічним становище було і за часів царювання Катерини II. Водночас цей період характеризувався бурхливим розвитком усної народної творчості. З'являлися рукописні збірки з текстами, у яких була яскраво представлена жива українська розмовна мова. Тим часом освічена частина українського суспільства дедалі більше оволодівала російською літературною мовою, яка давала можливість читати й вивчати наукову та художню літературу, відкривала нові сфери пізнання і культурного спілкування. Українська мова стала мовою села і малоосвічених верств населення.

Епоха відродження народної мови була пов'язана з появою "Енеїди" І. Котляревського. Твір спростував негативне ставлення тогочасних реакційних сил суспільства до можливості творення літератури мовою українського народу. З цього приводу І. Огієнко пише: "Час був такий, що з української мови й з самих українців тільки підсміювалися, тому за цим духом часу пішов і Котляревський, давши "Енеїду", від якої реготала не тільки вся Україна, але й уся читацька Росія. А пізніше Т. Г. Шевченко надав літературній мові естетичної впорядкованості, віддалив мову літератури від побутової мови ".

Нищівного удару українській мові завдали у 1863 і 1876 роках міністр внутрішніх справ П. Валуєв та імператор Олександр II. Були видані заборонні акти, спрямовані на цілковите усунення української мови з громадського життя. Лише на початку двадцятого століття на загальних зборах Академії наук прозвучав заклик зняти обмеження щодо українського слова. За радянських часів сфера поширення української мови була також істотно обмежена, а перекладні російсько-українські словники за їх змістовим наповненням краще було б назвати російсько-російськими.

Як бачимо, весь період розвитку нашої рідної мови — це долання численних перешкод і заборон. Тільки завдяки запеклій боротьбі провідних науковців, письменників, публіцистів удалося зберегти і певною мірою поширити українську літературну мову у різних сферах суспільного життя. Нове покоління ставиться принципово по-іншому до мови своїх предків: усе менше і менше можна почути висловлювання, що таврують усе українське як прояв провінціалізму. Така переміна у свідомості молодих громадян України відбулася під впливом багатьох обставин. У першу чергу, завдяки впливу поп-культури та засобів масової інформації. Проте в цьому разі з'являється ще одна небезпека: той зразок української мови, що презентований засобами масової інформації, з одного боку, не завжди відповідає літературним нормам, а з іншого — перенасичений стилістично зниженою, вульгарною, жаргонною лексикою, елементами просторіччя, суржику.

Сучасна українська літературна мова не поступається своїми функціональними можливостями жодній із найбагатших і найрозвиненіших мов світу. У її лексичному запасі близько чотирьох мільйонів слів. Отже, найголовнішим завданням нашого покоління є дбайливе ставлення до рідної мови. Ми не повинні байдуже відноситися до того, як висловлюємо свої думки, бо маємо почуття власної гідності.

 
Ещё статьи...