Рефераты. Скачать реферат

Здесь Вы можете скачать рефераты и сочинения на любую тему

 
ГлавнаяТвори з української літературиТвори на вільну темуТвір на тему: Мовні права й обов'язки громадян України
загрузка...
Твір на тему: Мовні права й обов'язки громадян України PDF Печать E-mail
Твори на вільну тему

Ти весь у слові, як у сповиткові,

З колиски до калини при торбі...

І вже коли ти помиливсь у слові,

Вважай, що помилився у собі.



Б. Олійник



Чому ми знову й знову звертаємося до проблеми мовної ситуації в Україні? Бо ця проблема склалася історично, а розв'язувати її доведеться саме нам. І поставитися до цього завдання слід украй серйозно.

У наш час якось стало дуже популярно й престижно кричати з усіх трибун про українську самобутність, про співучу українську мову, про чудову українську культуру. Більшість політиків та громадських діячів вважають за потрібне говорити українською, при цьому нещадно її калічачи, але ж називають вони себе носіями української культури й людьми, що пропагують українське слово. Та й рядові носії мови нерідко говорять шаблонні фрази про ставлення до рідної мови, навіть не розуміючи їхнього змісту, але усвідомлюючи, що так треба.

А чому ж в Україні так сталося? Чому саме ця мова, що займає третє місце в світі за милозвучністю, потрапила в таке гноблене становище? А втім раніше, коли всюди по рідній країні українцям забороняли користуватися своєю мовою, коли викинули з алфавіту навіть притаманну українській мові літеру "ґ", народ наш не зламався. Наші друкарні продовжували видавати книжки, майже нелегально, інколи за кордоном, бо в Україні цього не дозволяла цензура. Українці співали своїх пісень. Українці піднімалися на боротьбу, захищаючи свою культуру і мову і в XVIII, і в XIX, і навіть у XX столітті. А навіщо? Невже так багато крові та сліз було пролито марно? Невже усі ці століття ми боролися для того, щоб, отримавши у 1991 році незалежність, викинути, як непотріб, те, що відрізняє нас від інших народів, робить самостійною нацією, самими собою, — нашу рідну українську мову?

Ви можете звинуватити мене у скептицизмі, у тому, що я згущую фарби. Однак я аж ніяк не перебільшую: ситуація зі статусом української мови в Україні справляє досить негативне враження. І причина цього, на мою думку, у тому, що лише одиниці знають Закон України "Про мови в Українській PCP", а ще менше дотримуються його настанов.

Виданий Верховною Радою УРСР ще у часи існування Радянського Союзу, у 1989 році, цей закон ще й до сьогодні виступає основним документом, що регулює мовні права й обов'язки громадян нашої держави. Відкриваємо цей документ і читаємо: "Українська PCP забезпечує українській мові статус державної з метою сприяння всебічному розвиткові духовних творчих сил українського народу..." Статус державної мови передбачає, безперечно, знання цієї мови усіма громадянами держави. А отже, усі ми за цим законом маємо певні мовні права й обов'язки. Вони дуже прості, але виконати їх нам чомусь нерідко буває дуже складно. А ми ж повинні усього-на-всього спілкуватися українською в усіх сферах свого життя, писати нею, вживати у громадських установах.

Ніколи не повірю, що це дуже важко для представника по-справжньому творчої та інтелектуальної нації. Однак спостерігаємо цілий ряд випадків, коли основний мовний Закон не виконується: від повсякденного спілкування до побутування мови у галузі науки, освіти, судочинства тощо. А всього ж тільки й треба більше уваги приділяти вивченню державної мови, культури у закладах освіти, прищеплювати любов до рідного слова. І тоді не буде волань про насильну українізацію, про "утиски прав російськомовного населення", а буде лише повага до інших мов, носії яких живуть на території України.

Адже за тим же Законом громадяни України мають і таке основне право: "Громадянам Української PCP гарантується право користуватися своєю національною мовою або будь-якою іншою мовою".

До речі, ті політики, які й сьогодні кричать про надання російській мові статусу державної, тим самим виявляють незнання законів. Адже Закон про мови гарантує вільне використання будь-якої національної мови у різних галузях суспільного життя нарівні з українською "у місцях проживання більшості громадян інших національностей". Отож нема за що боротися, панове політики: російську мову, як і ряд інших, ніхто в Україні не забороняв і не заборонятиме!

Звісно, тут може постати інше питання: а якщо в Україні можна застосовувати для спілкування будь-яку мову, навіщо ж росіянам, татарам, грекам та представникам інших народів вивчати українську? Напевне, це необхідно тому, що кожна людина, яка має статус громадянина України, повинна любити і шанувати мову тієї країни, яка дала їй прихисток, сприйняла її як свою дитину, дала хліб і дах над головою, права, якими зовсім не соромляться користуватися всі ті, хто зі зневагою відгукується про українську мову. Без опанування мови людина не може бути справжнім громадянином. І всі наші мовні обов'язки можна звести до одного: оберігати, плекати рідне слово.

Чомусь зараз пригадалася одна яскрава картина з мого дитинства. Я у бабусі в селі. Чорнява дівчина сидить на березі річки, її ноги ритмічно хлюпочуть по воді, вона співає: "... і рушник вишиваний на щастя, на долю дала". Якщо рядки цієї пісні хоч трохи вам до душі, то не все так погано у нашому житті. У нас є надія. Надія на те, що відновимо свою пам'ять, у якій десь глибоко схована любов до мови, що протягом століть допомагала зберігати гідність, вистояти попри все.

 
Ещё статьи...