Рефераты. Скачать реферат

Здесь Вы можете скачать рефераты и сочинения на любую тему

 
ГлавнаяТвори з української літературиТвори на вільну темуПідтримайте або спростуйте думку: «Виховання майбутнього покоління — справа не лише школи»
загрузка...
Підтримайте або спростуйте думку: «Виховання майбутнього покоління — справа не лише школи» PDF Печать E-mail
Твори на вільну тему

Осіннє сонце ще ледь піднялося над горизонтом, але вдома всі чомусь колотяться: бігають, поспішають, навіть нервуються. Нервуюся і я... Та і як не тривожитися, адже сьогодні я вперше йду до школи. І страшно, і цікаво, і якось незвично. «Уже й не піти б...» — думаю собі. Але мама, бабуся переконують, що йти до школи конче необхідно, тому що туди ходять усі діти, тому що там ти здобудеш знання, тому що там цікаво й весело. Вони знаходять ще купу доводів на користь того, чому ні світ ні зоря я мушу йти до чужих людей у якусь дивну хату під назвою «школа»... Урешті ми виходимо: мама, бабуся, сонце і я! Ми йдемо в школу...

Згадався мій перший вихід до школи — і на серці потеплішало. Мабуть, у кожної людини згадка про ці роки, друзів і «недругів» шкільних, про директора й учителів породжує якщо не шалену радість, то бодай теплу усмішку й ностальгійний настрій. Шкільні роки не минули дарма — залишили помітний і незабутній слід у серці й розумі кожного. Гадаю, що саме тому слова вірша Андрія Малишка «Вчителька», покладені на музику, знають усі покоління випускників шкіл. У кількох рядках поезії українському поету вдалося розповісти не лише про свою вчительку, а й про багатьох і багатьох педагогів, які своєю добротою й натхненною працею, своєю любов'ю й бажанням донести максимум знань до умів своїх підопічних заслужили повагу й любов учнів.

Проте погодьмося, що образ учительки, змальований А. Малишком, можливо, дещо ідеалізований. Досить часто в реальному житті не кожен учитель є зразком для своїх учнів. Так само, як не кожен школяр зустрічає на своїй дорозі того наставника, який здатний знайти правильний і раціональний підхід до нього, щоб його здібності, природні таланти розкрилися повною мірою. То ж який він — ідеальний учитель?

На мою думку, близькою до ідеалу була моя перша вчителька. Вона вміла розповісти найскладніший матеріал так, що він ставав цікавим і легким, постійно застосовувала ігрові форми навчання. Кожен із нас був по-своєму закоханий у неї. І мабуть, саме тому в перших класах нам страшенно подобалося грати в «школу», тобто уявляти себе вчителями. А якщо ВЖЕ комусь випадала роль учителя, то він обов'язково хотів бути схожим на нашу першу вчительку.

Із вдячністю згадую й учителів - предметників, які вміли зацікавити й навчити новому, розуміли наші проблеми, а тому й ми йшли їм назустріч. Вони теж були ідеальними вчителями, кожен по-своєму. Тут не можу не згадати свою вчительку української мови та літератури. Уявіть собі, наскільки треба бути досвідченою наставницею, щоб у наскрізь зросійщеному Донбасі ми, діти батьків, що розмовляють російською мовою, починали говорити українською, зачитувалися творами Т. Шевченка й Лесі Українки, В. Стуса й Л. Костенко. Урешті-решт, саме приклад цієї вчительки став вирішальним у питанні вибору мною майбутньої професії — вчителя української мови та літератури.

Отже, такими я бачила й знаю ідеальних учителів у реальному житті. Переконана, що вони обирали собі професію за покликанням серця. Як тут не згадати видатного вітчизняного філософа й поета Г. С. Сковороду, який уважав, що щасливою може бути лише та людина, котра знайшла собі працю, що відповідає її внутрішнім запитам і природним нахилам. Ідея «сродної праці» стала мені зрозумілою саме на прикладі моїх шкільних учителів.

Узагалі мені здається, що професія вчителя — це героїчна праця. Адже не кожна людина здатна присвятити себе навчанню й вихованню чужих дітей. А ці діти, як відомо, різні: вони приходять із різних сімей, мають часом кепське домашнє виховання, їхні розумові й моральні якості теж мають свої відмінності. І уявіть, учитель повинен знайти до кожного індивідуальний підхід, у будь-якій дитині побачити щось неповторне й розвинути це. Добре, коли поряд з учителями вихованням дітей займаються й батьки та оточення.

Якщо звернутися до творів української літератури, то можна побачити, що раніше, у XIX — на початку XX століть, коли шкіл і вчителів було небагато, батьки формували в дітей потребу до навчання, вимагали від них поважного й навіть побожного ставлення до вчителів. Яскравим свідченням тому можуть бути твори С. Васильченка, Б. Лепкого, у яких письменники досить часто зверталися до теми школи. Скажімо, Б. Лепкий у «Казці мойого життя» показав прекрасну картину співробітництва батьків, суспільства й школи на шляху виховання підростаючого покоління. У свою чергу С. Васильченко, змальовуючи в оповіданнях важке й нужденне життя сільських учителів, доводив, що звитяжна праця педагога може мати результати лише за умови співробітництва всіх, хто причетний до процесу становлення особистості дитини.

На жаль, сьогодення дещо змінило акценти. Нині батьки, віддаючи дітей до школи, уважають, що лише вчителі повинні займатися навчанням і вихованням. Проте, переклавши на плечі бідного педагога свої природні батьківські обов'язки, вони забувають, що виховання починається із сім'ї, роду. Тому свідченням високохудожні твори І. Франка, О. Довженка, В. Стуса, у яких показано важливу роль сімейного виховання. Малий Івась, чи малий Сашко, чи Василь — вони б ніколи не стали великими, якби в їхніх батьків не було розуміння важливості освіти й непересічної ролі сім'ї та вчителя на життєвому шляху людини. Натомість сьогоднішні батьки досить часто свідомо чи несвідомо налаштовують дітей проти школи, тоді як ще мудрий Володимир Мономах зі своєї позиції голови сімейства повчав дітей шанувати вчителя. Але коли те було.... Хоча саме так повинно бути!

Отже, виховання майбутнього покоління, переконана, має починатися з формованого в сім'ї культу вчителя. У свою чергу, шкільний педагог, розуміючи свою складну, але шановану й потрібну місію, буде працювати з повною самовіддачею, адже, вибравши собі в житті дорогу вчительства, він усвідомлено пішов на те, щоб серце своє віддавати дітям — щодня, щогодини, щомиті... Учитель гідний поваги і глибокої вдячності! Уклін тобі доземний, Учителю!

 
Ещё статьи...