Рефераты. Скачать реферат

Здесь Вы можете скачать рефераты и сочинения на любую тему

 
ГлавнаяТвори з української літературиТвори на вільну темуТвір на тему Пам'ятник Шевченку в Харкові (твір-опис)
загрузка...
Твір на тему Пам'ятник Шевченку в Харкові (твір-опис) PDF Печать E-mail
Твори на вільну тему

Я багато разів проходила і проїжджала повз пам'ятник Шевченку, але, на свій сором, нічого про нього не знала. Я сприймала цей пам'ятник як невід'ємну частину парку імені Шевченка, Сумської вулиці і всього міста, але навіть не уявляла, що він дорогий не тільки нашому місту.

І ось одного разу мені вдалося почути екскурсовода, що розповідав про пам'ятник канадським українцям, що приїхали до Харкова. Виявляється, це найкращий не тільки з вітчизняних, але й із закордонних пам'ятників Шевченку, а їх нараховується близько 85-ти!

Скульптор М. Г. Манізер був різнобічно обдарованою людиною, закінчив не тільки Академію мистецтв, але ще й фізико-математичний факультет Петербурзького університету, а крім того — Консерваторію по класу віолончелі. Манізер створив три пам'ятники Шевченку: у Харкові, Києві й Каневі. Перший був наш, харківський, тому що Харків був тоді столицею України. Це перший багатофігурний пам'ятник у колишньому Радянському Союзі, а крім того — своєрідний застиглий спектакль за участю кращих українських акторів, що позували скульптору і ніби зіграли ролі поета і героїв його творів. У ролі Катерини з дитиною виступила відома акторка Н. М. Ужвій.

М. Г. Манізер дуже глибоко відчував бунтівний дух поезії Кобзаря, героїв його "Гайдамаків". Образи бунтівників починаються фігурою лежачого кріпака. Замучений, знесилений, він прагне до волі, до життя. У створенні цієї фігури брав участь народний артист СРСР А. М. Бучма.

Для образу запорожця з косою в руці, мужнього, хороброго і гордого, скульптору позував талановитий майстер сцени А. М. Сердюк. Можливо, це шевченківський Ярема, а вірніше, — його прототип, керівник селянського повстання Семен Неживий. Цей же актор позував і для скульптури кріпака зі зв'язаними руками. "Той, що рве пута" — так назвав його Манізер.

На створення образу сидячого запорожця скульптора наштовхнули події 1775 року, коли за указом Катерини II була ліквідована Запорозька Січ, а більшість козаків перетворилося на кріпаків. Непереможною силою віє від вигляду цього напівголого богатиря зі зв'язаними руками і ногами; начебто читаючи шевченківські рядки, близькі "виконавцю" цієї ролі — актору І. А. Мар'яненку:

Розкуються незабаром

Заковані люди...

Позаду — "зіграна" Н. М. Ужвій селянка в національному одязі з косою і граблями в руках — образ, підказаний повістю Шевченка "Наймичка".

Для кріпака з жорнами скульптору позував А. М Бучма. Центральна фігура тильної сторони монумента — солдат, що стоїть саме біля підніжжя фігури поета і ніби нагадує про жахи миколаївської солдатчини, яку випробував Кобзар, котрий десять років свого недовгого життя носив таку ж шинелю.

Ми рухаємося навколо пам'ятника, як сторінками історії українського народу. Матрос з безкозиркою в руці, літній робітник зі зламаним держаком прапора, донецький шахтар, робочий із прапором у руках.

Завершує композицію фігура молодої комсомолки з книгою в руках. її "прообраз" — наша землячка Н. І. Гордієнко, що працювала тоді піонервожатою.

Над героями своїх творів і героями пам'ятника піднімається багатометрова фігура Тараса Шевченка, піднята на тригранний пілон. Він стоїть у задумі, ледве схиливши непокриту голову, притримуючи поли солдатської шинелі. Здається — тільки прислухаєшся, і в тиші, що наступила, зазвучить його голос.

Урочисте відкриття пам'ятника відбулося в неділю, 24 березня 1935 року, під звуки артилерійського залпу і щемливого "Заповіту" у виконанні хору.

 
Ещё статьи...