Рефераты. Скачать реферат

Здесь Вы можете скачать рефераты и сочинения на любую тему

 
ГлавнаяТвори з української літературиТвори на вільну темуПостать Кобзаря як втілення народного духу
загрузка...
Постать Кобзаря як втілення народного духу PDF Печать E-mail
Твори на вільну тему

Т. Г. Шевченко! Досить було однієї людини, щоб врятувати цілий народ, цілу націю.
Остап Вишня

Доля карбувала його життя у формах трагічних. Думаючи про нього, згадуєш слова Стефана Цвейга, який казав, що світ розуму не знає оманливого поняття числа, і на його терезах один повсталий проти всіх може важити більше, аніж багато повсталих проти одного... Повстанець Шевченко був гнівною мовою цілого поневоленого народу, в пам'яті якого дотлівали останні задимлені головешки з гайдамацьких пожеж, а бурхлива епоха щемливим болем одлунювала в розлогих думах сліпих бандуристів — сама Україна була потрощеною бандурою з обірваними струнами. Разом із усією Росією — була в ярмі царсько-кріпосницької системи. І яких же нелюдських сил треба було, щоб пробудити до життя її вже майже смертельно поранену душу! Чиє живе людське серце могло затріпотіти в її холонучих грудях? Так геніальний поет за велінням часу мусив власним мученицьким життям прокоментувати свої дивні твори.
Його біографія відома всім, та не перестає вражати кожного. Народився майбутній поет кріпаком і лише двадцятичотирилітнім здобув «вольную» (як відомо, Карл Брюллов намалював портрет поета Жуковського, той влаштував лотерею — за 2500 карбованців була здобута його свобода). Невдовзі він стає одним з найулюбленіших учнів-товаришів «Карла Великого» — Брюллова. 1845 року закінчує курс Петербурзької Академії мистецтв і їде в Україну. Минуло два титанічних за творчою насиченістю роки — і 5 квітня 1847 року жандарми арештовують поета.
Тарас мужньо тримається на допитах. Царененависницька поема «Сон» та інші революційні твори — звинувачень більше, аніж досить.

Все он изведал: тюрму петербургскую,
Справки, допросы, жандармов любезности,
Все — и раздольную степь оренбургскую
И ее крепость. В нужде, в неизвестности
Там, оскорбляемый каждым невеждою,
Жил он солдатом с солдатами жалкими...
(М. Некрасов)

Вимучений фізично, та не зломлений морально, Шевченко, нарешті, повертається із заслання, щоб за кілька років померти майже самотнім. 24 роки кріпацької неволі, 10 років солдатчини, 13 — каторжної праці з постійною загрозою арешту — ось головні етапи його трагічної біографії. Шевченкові довелося пізнати передбачення власної юності:

...Без малодушной укоризны
Пройти мытарства трудной жизни,
Измерять пропасти страстей,
Понять на деле жизнь людей,
Прочесть все черные страницы,
Все беззаконные дела...
И сохранить полет орла
И сердце чистой голубицы!
(«Тризна»)

Німб борця за людське право бути вільним світився навколо кожної його строфи, кожен вірш був таким цільним і органічним у своїй зовнішній простоті і внутрішній мудрості — то страшним у своєму біблійно-пафосному протесті, то смутенно-сонячним у своїй пісенній ніжності і недоторканості, — що, природно, негайно простерлись совині крила інквізиторського вето: «Под строжайший надзор с запрещением писать и рисовать». На що можна було відповісти: «Трибунал під голосуванням самого сатани не міг би проголосити такий холодний, нелюдський вирок». І ще — після десяти років мук, знущань, солдатської муштри, доносів: «...я точно такий же, що був і десять років тому. Жодна риса в моєму внутрішньому образі не змінилася».
Лише дивовижна відданість справі визволення рідного народу дала змогу йому воювати з відкритим заборолом. Доба, народ і свобода вимагали титанічного подвигу — і так сталося. Не кожна з літератур Європи клекоче таким шевченківським протестом проти гноблення людського духу, і навіть серед найпідготовленіших і найвиплеканіших культур не часто з'являлися поети, що з такою віртуозністю володіли вогненною зброєю слова, що посміли б замахнутися на таку Бастилію тиранії і кріпацтва, якою була царська Росія. Онук гайдамаки, кріпацький син став основоположником нової української літератури і літературної мови України.
«Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві вселюдської культури. Десять років він страждав під ігом російської солдатчини, а для свободи Росії зробив більше, аніж десять переможних армій...» (І. Франко).
Про Шевченка написано тисячі томів досліджень, та найпроникливішим шевченкознавцем був і залишається народ, хоч ставлення поета до народу було побудоване аж ніяк не на фундаменті сентиментальної любові і всеприйняття. Поет став виразником духовного здоров'я української нації лише тому, що міг відверто, в обличчя, висловити їй і слова ненависті до довготерпіння, до проявів принизливого холуйства, виплеканого царськими слугами протягом століть. Він не лише віддав артеріальну кров своєї поезії для духовних жил народу, а й не побоявся розкрити гнійні рани на його тілі:

...А ми дивились і мовчали
Та мовчки чухали чуби,
Німії, подлії раби,
Підніжки царської, лакеї
Капрала п'яного!..

Мабуть, жоден із великих поетів світу не вистраждав так важко свободи як вищого Божого дару і не зміг сказати так відчайдушно за живих, за мертвих і за ненароджених:

Бодай ті діти не росли,
Тебе Святого не гнівили,
Що у неволі народились
І стид на Тебе понесли.

На такому ж рівні і жадоба правди:

Нехай же серце плаче, просить
Святої правди на землі.

Шевченкова правда на землі не просто антонім кривди. Вона завжди йде від «Духу Істини, якого світ не хоче прийняти».
Шевченкова мати — це свята мати, освячена ореолом Марії...
Шевченкова дума — це розмова з Богом... Зайвим було б казати, що Шевченкова любов іде від Євангельського джерела, як всетворяша сила життя...
Нині Шевченка «всі люблять»; його заведено любити. Відомо, що особисто Тараса Шевченка любили ще за життя. Але любов до його імені, яке стало символізувати душу українського народу, то інше запитання.
Не будемо говорити про тих, кому Шевченко залишив свій біль і свій заповіт.
Феномен Т. Шевченка відбиває нашу національну природу, наше світосприйняття, наше минуле і нашу надію на майбутнє. Він символізує душу українського народу, втілює його гідність, дух і пам'ять. Отже, Шевченко у нас більше ніж великий поет — він національний пророк і мученик, розіп'ятий і воскреслий.
У спробі збагнути його ми натрапляємо на скляну стіну, споруджену часом великих духовних спустошень.
За стіною стоять давні знайомі антиномії (протилежні судження, кожне з яких правильне).
Шевченкова поезія проста — і в Шевченка немає нічого простого.
Шевченко поет наскрізь соціальний — і Шевченко завжди і весь у сфері духовних проблем.
Шевченко національний у всіх виявах — і Шевченко скрізь ставить проблеми загальнолюдські.
Скляна стіна відмежовує нас од світу трансцендентних ідей, які були рідні і зрозумілі Шевченковим сучасникам, що починали свій день молитвою. В цьому ключі вони сприймали свого поета.
Написавши слово Бог з малої літери у всіх виданнях «Кобзаря», наш лютий час дав свій антишевченківський ключ до книги. Справа в тому, що таке переосмислення центрального образу перевернуло призму Шевченківського світосприйняття і здрібнило великі світила Шевченкового світу — Любов, Істину, Волю, Добро, Матір, Україну... Все пішло на шкалу соціальних відповідників.
Шевченко отстоює християнський ідеал згармонізованої людини, яка живе у згоді з собою:

Добре жить
Тому, чия душа і дума
Добро навчилися любить.

 
Ещё статьи...