Рефераты. Скачать реферат

Здесь Вы можете скачать рефераты и сочинения на любую тему

 
ГлавнаяРефератыРефераты по финансамДержавний кредит (сутність, функції,класифікація держпозик, управління кредитом, Україна як позивач та кредитор)
загрузка...
Державний кредит (сутність, функції,класифікація держпозик, управління кредитом, Україна як позивач та кредитор) Печать E-mail
Скачать реферат на тему: - Рефераты по финансам

Інститут Муніципального Менеджменту і Бізнесу

“Державний кредит (сутність, функції,класифікація держпозик, управління кредитом, Україна як позивач та кредитор)”

КИЇВ-2001

План

Вступ

1.   Сутність і функції державного кредиту.

2.   Класифікація державних запозичень.

3.   Управління державним кредитом.

4.   Україна як позивач і кредитор.

Висновок

Література

Фінанси є фундаментальною підвалиною цивілізації. Як і держава, ринок, гроші, власність, релігія вони — ефективне знаряддя здійснення державної політики, спрямованої на, забезпечення життєдіяльності суспільства, і насамперед процесів розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту між різними верствами населення, окремими господарськими структурами й територіями; усунення вад ринкових механізмів щодо розміщення ресурсів і забезпечення суспільними благами; заохочення бізнесу, ділової та інвестиційної активності, мотивації до праці; антициклічне регулювання економіки; підтримання рівня зайнятості; стабілізацію економічного стану в державі.

Особливе міісце в фінансовій піраміді держави, займає залучення фінансових ресурсів державою на кредитній основі для покриття власних потреб, що є прийнятною та об'єктивно зумовленою практикою здійснення економічної діяльності. Економічна суть цього процесу полягає в тому, що в певний час є певна кількість вільних капіталів як всередині країни, так і за її межами. Ці капітали здійснюють рух з метою пошуку сфер свого застосування. Участь держави у міжнародному і внутрішньому русі капіталів є фактом її входження до світового господарського простору.

Активна політика держави як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку капіталів закономірно призводить до утворення державного боргу.

В даній роботі я хочу висвітлити поняття державного кредиту, зрозуміти його значення для економіки України.

В умовах розвинутих товарно-грошових відносин держава може залучати до покриття своїх витрат вільні фінансові ресурси господарських структур чи кошти населення.

Головним способом їхнього одержання є державний кредит. Він виражає відносини між державою і численними фізичними та юридичними особами з приводу формування додаткового грошового фонду в руках держави, поряд з бюджетом. При здійсненні кредитних операцій всередині країни держава звичайно є позичальником коштів, а населення, підприємства й організації - кредиторами. Проте й держава може виявитися у ролі кредитора. Таке явище зустрічається не тільки в сфері міждержавних відносин, але і у внутрішньому фінансовому житті, використовуючи казначейські кредити.

Особливість державного кредиту складається у зворотності, терміновості і платності наданих у борг коштів. Узяті в борг кошти надходять у розпорядження органів державної влади, перетворюючи їх в додаткові фінансові ресурси. Джерелом погашення державних позик і виплати відсотків по них виступають ресурси бюджету.

Однак, налагодивши відносини по лінії державного кредиту, уряд не відмовляється від можливості мобілізації додаткового фінансового фонду і в умовах збалансованого бюджету. Це цілком виправданий крок, оскільки за рахунок засобів фонду державного кредиту можуть фінансуватися додаткові господарські і соціально-культурні програми, без очікування надходження звичайних коштів.

Проте в будь-якому випадку - і при бюджетному дефіциті, і при збалансованому бюджеті - позичкові кошти не можуть вважатися доходами держави і відображатись в дохідній частині бюджету. Кошти фонду державного кредиту повинні направлятися на покриття дефіциту чи додаткове фінансування урядових витрат, не впливаючи на розмір звичайних доходів державного бюджету. Недотримання цього може привести до серйозних негативних наслідків. Справа в тому, що усунення межі між поточними бюджетними доходами і позичковими коштами зменшує пильність уряду, спотворює представлення про реальні фінансові можливості. При цьому може відбуватися фінансування суспільних потреб при впевненості в повному фінансовому благополуччі, хоча фактично розвиток йде на дефіцитній основі і за рахунок майбутніх поколінь. Неминучим результатом такої практики буде розлад фінансової і грошово-кредитної системи.

Державний кредит представляє відносини вторинного розподілу вартості валового суспільного продукту і частини національного багатства. У сферу держкредитних відносин підпадає тільки частина доходів і грошових фондів, сформованих на стадії первинного розподілу. Звичайно ними є тимчасово вільні кошти населення, підприємств і організацій.

Формування додаткових фінансових ресурсів держави за рахунок вільних коштів - це одна сторона державних кредитних відносин. Другою стороною виступають фінансові зв'язки, обумовлені зворотністю і оплатністю коштів, додатково мобілізованих державою. Виплата доходів кредиторам забезпечується за рахунок бюджетних надходжень. При цьому інтереси платників податків не збігається з інтересами власників державних цінних паперів.

Доцільність використання державного кредиту для формування додаткових фінансових ресурсів держави і покриття бюджетного дефіциту визначається значно меншими негативними наслідками для державних фінансів і грошового обігу країни в порівнянні з монетарними прийомами (наприклад, емісією грошей) балансування доходів і витрат уряду. Це досягається на основі переміщення попиту від фізичних і юридичних осіб до урядових структур без збільшення сукупного попиту і кількості грошей у обігу.

Можливість існування державного кредиту випливає з особливостей формування і часу використання доходів одержуваних фізичними і юридичними особами. В населення постійно утворяться тимчасово вільні кошти, насамперед у зв'язку з нерівномірним одержанням доходів, виплатою гонорарів, премій, відпускних, одержання спадщини і т.д. Аналогічні тенденції мають місце й у русі коштів підприємств і організацій. Великі тимчасові коливання в одержанні виторгу від реалізації продукції і послуг можуть мати місце в зв'язку з тривалістю виробничого циклу чи сезонністю виробництва. Тимчасово вільні фінансові ресурси в юридичних осіб можуть утворюватися у видгляді нерівномірності здійснення великих капітальних вкладень у виробництво і соціальну сферу. Тимчасово вільними можуть бути резервні фонди підприємств. З ростом ефективності суспільного виробництва збільшуються і можливості залучення коштів підприємств і організацій у сферу державного кредиту.

Відносини по лінії державного кредиту не можна плутати з банківським кредитом. Державний кредит як самостійна форма кредитних відносин відрізняється від банківського кредиту рядом особливостей:

·     Потреба держави в кредиті. Виникає в держави при фінансових утрудненнях, необхідності врегулювати розрив між грошовою масою в обігу і товарними ресурсами. Державний кредит використовується, насамперед, на покриття бюджетного дефіциту.

·     Умови угоди. Умовою угоди при державному кредиті, економічні інтереси учасників відособлені, тому потрібно забезпечити економічну зацікавленість кредиторам для добровільної передачі коштів у користування позичальника. Для цього держава бере на себе зобов'язання виплачувати кредиторам визначений доход. Винагорода кредиторів при державному кредиті виступає як стимул реалізації відособлених економічних інтересів кредиторів і позичальників.

·     Цільове призначення. Державний кредит використовується глобально й опосередковує платежі товарного і нетоварного призначення. Ресурси, що мобілізуються за допомогою державного кредиту, витрачаються державою відповідно за поточними потребами народного господарства і для фінансування надзвичайних витрат.

·     Термін повернення позички. У державному кредиті такої регламентації немає. Відносини між учасниками будуються на добровільних засадах.

·     Здатність збільшувати чи скорочувати грошову масу. Державний кредит завжди є засобом скорочення грошей у обігу.

Позичковий фонд, що виступає матеріальною основою банківського кредитування, використовується для надання позичкових коштів підприємствам і установам з метою забезпечення безперебійності і підвищення ефективності процесу розширеного відтворення. Кредити можуть одержувати і приватні особи. При державному кредиті відбувається формування додаткових фінансових ресурсів у руках політичної надбудови. Тому державний кредит виражає частину фінансових відносин суспільства. Ця обставина не допускає вільного поводженя з позичковим фондом країни і залучення частини банківських ресурсів до фінансування урядових витрат.

Державний кредит може бути зовнішнім і внутрішнім. Основна частка державних витрат здійснюється в національній валюті, тому переважний розвиток одержує внутрішній державний кредит. Але широкий міжнародний поділ праці, обмін технологіями і науково-технічними ідеями, надання фінансової допомоги іноземним державам - усе це обумовлює інтенсивний розвиток міжнародного державного кредиту. У систему держкредитних відносин включається також і умовний державний кредит, коли держава виступає в ролі гаранта за кредити, надані іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним об'єднанням і т.д.

Функціонування державного кредиту веде до утворення державного боргу. Загальний  державний борг представляє всю суму випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи нараховані відсотки, що повинні бути виплачені за цими зобов'язаннями. Поточний державний борг складають витрати по виплаті доходів кредиторам за всіма борговими зобов'язаннями держави і по погашенню зобов'язань, термін оплати яких уже настав.

Держава, широко використовуючи свої можливості для залучення додаткових фінансових ресурсів з метою своєчасного фінансування бюджетних витрат, поступово накопичує заборгованість як внутрішню, так і іноземним кредиторам. Це веде до росту державного боргу - внутрішнього і зовнішнього.

Державний борг є характеристикою результативності всіх зроблених держкредитних операцій. Його абсолютна величина, динаміка і темпи зміни відобржають стан економіки і фінансів країни, ефективність функціонування державних структур. На стан державного боргу істотно впливають щорічні операції в сфері державного кредиту: одержання нових позик і умови їхнього надання, з одного боку, і розміри погашення й виплачуваних відсотків, з іншої.

Отже призначення державного кредиту виявляється в першу чергу в тому, що він є засобом мобілізації в руках держави додаткових фінансових ресурсів. У випадку дефіцитності державного бюджету додатково одержані фінансові ресурси направляються на покриття різниці між бюджетними витратами і доходами. При позитивному бюджетному сальдо, одержані за допомогою державного кредиту кошти, прямо використовуються для фінансування економічних і соціальних програм. Це означає, що державний кредит, будучи засобом збільшення фінансових можливостей держави, може виступати важливим фактором прискорення соціально-економічного розвитку країни.

Державний кредит є джерелом збільшення грошових доходів у власників цінних паперів і вкладників ощадбанків, що досягається за допомогою виплати відсотків і виграшів по державних позиках і внескам в ощадних установах. Це повною мірою відноситься і до юридичних особ. Вкладаючи кошти в цінні папери держави, вони не тільки організують нагромадження коштів для проведення великих інвестицій у виробництво і соціальну сферу, але і можуть розраховувати на значний додаток до вкладених в позики коштів щорічно чи під час погашення облігацій позик.

У системі кредитних відносин державний кредит виступає в наступних формах :

1. державні позики ;

2. перетворення частини внесків населення в державні позики ;

3. запозичення коштів загальнодержавного позичкового фонду ;

4. казначейські позички ;

5. гарантовані позики .

Найпоширенішою формою внутрішніх запозичень є позики. За їх допомогою мобілізуються тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб для фінансування потреб держави. Держава випускає і продає цінні папери, як правило, облігації. Вони мають номінальну вартість, за якою продаються й гасяться. З огляду на номінальну вартість облігацій виплачуються проценти.

Державні позики можуть випускатися центральним урядом і місцевими органами та розповсюджуватися лише серед населення або лише серед юридичних осіб. Широке розповсюдження одержала практика випуску державних позик центральним урядом. Заборгованість місцевих органів влади є як правило, незначна.

Залежно від способу виплати доходу позики поділяють на:

·     Процентні. - За процентними позиками власники облігацій одержують твердий дохід у формі процента від номінальної вартості облігації.

·     Виграшні. - При виграшних позиках увесь дохід власники облігацій одержують у формі виграшу. Дохід виплачується не за всіма облігаціями, а лише за тими, на які випав виграш.

·     Безпроцентні (цільові). - Безпроцентні позики не передбачають виплату доходів, але гарантують одержання товару, на який не задовольняється попит на ринку. Вартість кожної випущеної облігації дорівнює ціні товару (легкового автомобіля, телевізора, холодильника тощо).

·     Безпрограшні. - Безпрограшні позики випускаються з умовою, що протягом строку дії позики виграшними будуть усі облігації.

·     Процентно-виграшні. - Умовами випуску процентно-виграшних позик передбачається виплата частини доходу по купонах, а іншої частини - у формі виграшів.

Місцеві органи влади можуть також проводити цільові позики на будівництво доріг або інші заходи, в яких зацікавлено населення регіону.

Державні позики можуть бути облігаційними і безоблігаційними. Облігаційні позики супроводжуються емісією цінних паперів держави. Безоблігаційні позики оформляються підписанням угод, договорів, а також шляхом записів у боргових книгах і видачею особливих свідчень. В даний час безоблігаційні позики використовуються на міжурядовому рівні.

Облігація являє собою цінний папір, що символізує державне боргове зобов'язання і дає право її власнику по закінченню визначеного терміну одержати назад суму боргу і відсотки. Продаючи облігацію, держава зобов'язується повернути суму боргу у визначений термін з відсотками чи виплачувати кредиторам доход протягом усього терміну користування позичковими коштами, а після закінчення терміну повернути і суму боргу.Іншим видом державних позик є казначейські зобов'язання, що відрізняються від облігацій цілями випуску, формою виплати доходу і вільним обігом. Кошти від продажу облігацій спрямовуються в бюджет, позабюджетні фонди чи на спеціальні цілі. Кошти від реалізації казначейських зобов'язань направляються тільки на поповнення бюджету. Доход від облігацій може бути виплачений у вигляді відсотків, виграшів чи не виплачуватися взагалі. По казначейських зобов'язаннях доход виплачується у вигляді відсотків. Облігації можуть бути з вільним чи обмеженим обмеженим кругообігом.

По термінах погашення позики поділяються на:

·     а) короткострокові позики - термін погашення до 1 року;

·     б) середньострокові позики - термін погашення до 5 років;

·     в) довгострокові позики - термін погашення більш 5 років.

По методу розміщення позики підрозділяють на:

·     а) добровільні позики;

·     б) позики розміщені по підписці;

·     в) примусові позики.

Кожному методу розміщення позик відповідає свій спосіб реалізації. Облігації добровільних позик вільно продаються і купуються банківськими установами. Примусові позики поширюються серед кредиторів у силу постанови уряду, що передбачає строгу відповідальність за відхилення від покупки облігацій. Позики, розташовувані серед населення по підписці з розстрочкою платежу, формально є добровільними. Однак їхня реалізація супроводжується такою масово-політичною компанією, що робить їх власне кажучи обов'язковими. Це можливо лише в умовах тоталітарного режиму. В даний час у нашій країні діють тільки добровільні позики.

У тісному зв'язку з державними позиками знаходиться і інша форма державного кредиту, функціонування якої здійснюється системою ощадних установ (банків, кас і т.і ) і є важливим каналом формування фінансових ресурсів держави - застосування частини внесків населення в державні позики. На відміну від першої форми державного кредиту, коли фізичні і юридичні особи купують цінні папери за рахунок власних тимчасово вільних коштів, ощадні установи дають кредит державі за рахунок позичкових коштів. Наявність посередника між державою і населенням в особі ощадних установ і надання позики останніми державі за рахунок позичкових коштів без відома реального власника (населення), дозволяє виділити ці відносини як особливу форму державного кредиту. Ця форма кредитування здійснюється через купівлю особливих цінних паперів (наприклад, казначейських ощадних сертифікатів) чи ринкових цінних паперів (облігацій, казначейських зобов'язань), а також оформлення безоблігаційних позик. Безоблігаційні позики є, власне кажучи, безстроковими. Вони оформляються державою не випуском цінних паперів, а шляхом безпосереднього обліку сум на рахунках відповідних установ і в книзі державного боргу. Терміни погашення таких позик заздалегідь не обумовлюються, але держава залишає за собою право викупу позики і зобов'язується виплачувати відсотки за весь період її дії. Очевидно, що відсоток по вкладах, що зберігається в ощадних установах, не може бути нижче офіційного рівня інфляції. Для більшої активізації ощадної справи відсоток, що нараховується, повинний перевищувати цей рівень з метою забезпечення одержання вкладником хоча б мінімального доходу. У нашій країні зараз це досягається на основі покупки Ощадбанком боргових зобов'язань держави.

Запозичення засобів загальнодержавного позичкового фонду, як форма державного кредиту характеризується тим, що державні кредитні установи безпосередньо ( не підмінюючи ці операції купівлею державних цінних паперів ) передають частину кредитних ресурсів на покриття витрат уряду. Ця форма державного кредиту функціонує в тоталітарному суспільстві. Вона сприяє розвитку інфляційних процесів, що особливо небезпечно в умовах жорсткого контролю за емісією грошових знаків з боку демократично обраних органів. Тому повна нормалізація відносин між державою і кредитною системою лежить на шляху визнання неможливості прямого займання позичкових засобів для покриття бюджетного дефіциту.

Казначейські позички виражають відносини надання фінансової допомоги підприємствам і організаціям органами державної влади і керування за рахунок бюджетних засобів на умовах зворотності, терміновості і платності. В даний час у нашій країні ця форма активно не використовується. Однак при корінній реформі відносин власності супроводжуваної роздержавленням і приватизацією господарських структур, держава не може нести відповідальність за фінансові результати діяльності підприємств і організацій замість правомочних власників. Але при необхідності державні органи можуть надавати фінансову допомогу господарським суб'єктам, у стабільній роботі яких вони зацікавлені, але на умовах зворотності, терміновості, платності. Відносини по лінії казначейських позичок не є аналогом банківського кредитування, оскільки на відміну від банківських структур органи державної влади і управління надають фінансову допомогу на інших умовах, з інших причин і в інших цілях. Казначейські позички видаються на пільгових умовах за термінами і нормою відсотка, вони можливі у випадку фінансових утруднень підприємств і господарських організацій у зв’язку з їх особливим стану на ринку, не мають комерційної мети, а є засобом підтримки життєво важливих для народного господарства економічних структур.

По гарантованих позиках уряд реально несе фінансову відповідальність тільки у випадку неплатоспроможності платника. В нашій країні створені умови для відродження гарантованих позик у зв'язку з наданням місцевим органам влади, а так само окремим господарським структурам права проводити операції по наданню позик.

Державний кредит покликаний мобілізувати фінансові ресурси для фінансування витрат із бюджету, які не відшкодовуються його доходами. Назва "Державний кредит" не зовсім відповідає своїй суті. Тут точнішою була б назва "Державний борг". Ефективність використання державних запозичень значною мірою залежить під системи управління боргом. Управління державним боргом — одне з пріоритетних завдань фінансової політики держави, важлива умова її фінансової стабільності. Процес управління боргом має декілька етапів: залучення коштів; використання коштів; повернення боргу і виплата відсотків.

Державне управління залученням коштів, як правило, здійснюється в контексті бюджетного процесу, де законом "Про державний бюджет" на відповідний рік встановлюються граничні розміри боргу і державні гарантії його повернення. Мета політики управління боргом — одержати найвищий ефект від фінансування за рахунок запозичених коштів та уникнути макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу в майбутньому.

Управління розміщенням запозичених коштів є основним елементом усієї системи управління боргом держави. Тому залучені кошти повинні використовуватися для фінансування зростання виробничих потужностей. При цьому повинно збільшуватися виробництво товарів не лише для внутрішніх потреб, а й експорт продукції, конче необхідний для одержання іноземної валюти на обслуговування та погашення зовнішнього боргу. Якщо цього не буде, то платежі з обслуговування боргу досягнуть неприпустимо високої частки експорту та вітчизняного виробництва. В результаті комерційні кредитори, побоюючись імовірних неплатежів, скорочуватимуть кредитування країни.

Обсяг залучених зовнішніх позик для будь-якої країни визначається двома факторами: по-перше, скільки капіталу країна може поглинути, по-друге, який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення кризи платежів. При обчисленні цих факторів повинні враховуватись як короткотермінові, так і довготермінові характеристики державного боргу. Тому важливою умовою збереження платоспроможності, довіри кредиторів і пом'якшення умов кредитування є економічне зростання.

Що стосується зовнішніх запозичень, то вони повинен використовуватися виключно для інвестицій, проте висока норма інвестицій необхідна, але недостатня умова для підтримки довіри кредиторів. Інвестиції повинні бути також ефективними, в тому розумінні, що прибуток за інвестиціями повинен перевищувати вартість залучення капіталу. Позичкові ресурси, які інвестуються нерозумно, є більшою небезпекою, ніж повна відсутність зовнішніх позик. Зовнішній борг може зростати швидше, ніж експорт лише протягом визначеного часу і лише у тому разі, якщо борг щодо експорту невеликий.

Існує один негативний елемент економічної політики, який є спільним для всіх країн, що схильні мати проблеми з погашенням та обслуговуванням державного боргу. Це неспроможність контролювати дефіцит державного бюджету.

Управління як зовнішнім, так і внутрішнім боргом включає комплекс заходів щодо його обслуговування — це погашення позик, виплати процентів за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик. Погашення позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів. У деяких випадках держава вдається до рефінансування державного боргу, тобто погашення заборгованості шляхом випуску нових позик. Виплата процентів, виграшів, коштів із погашення позик становить основну частку витрат на обслуговування державного боргу. До інших належать витрати з виготовлення, пересилання і реалізації цінних паперів держави, проведення тиражів виграшів, тиражів погашення і деякі інші витрати.

Методами управління державним боргом є конверсія, консолідація, уніфікація, обмін облігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення погашення і анулювання позики. Конверсія — це зміна дохідності позики. Держава, як правило, зменшує розмір процентів, які мають виплачуватися за позиками. Збільшення сгроків дії випущеної позики називають консолідацією. Консолідація і конверсія можуть провадитися також одночасно. Уніфікація позик — це об'єднання кількох позик в одну, коли облігації раніше випущених кількох позик обмінюються на облігації нової позики. В деяких випадках може здійснюватися обмін облігацій за регресивним співвідношенням, тобто коли декілька раніше випущених облігацій прирівнюють до однієї нової. Цей метод економічних обгрунтувань не має.

Відстрочення погашення позики, як правило, провадиться тоді, коли випуск нових позик є фінансово недоцільним, оскільки всі доходи від позик використовують на обслуговування раніше випущених позик. Усі зазначені методи застосовують і щодо внутрішнього боргу. Відстрочення погашення боргових зобов'язань, а також анулювання боргу може застосовуватися як до внутрішніх, так і зовнішніх позик. Анулювання боргів може бути зумовлено фінансовою неспроможністю держави, тобто банкрутством, або політичними мотивами.

Управління державним внутрішнім боргом держави здійсняється міністерством фінансів у порядку, погодженому з національним банком. Слід зазначити, що внутрішній борг має певні переваги над зовнішнім. Повернення внутрішнього боргу і виплати відсотків за ним не зменшують фінансовий потенціал держави, тоді як зовнішній борг має в своїй основі відплив капіталу з держави.

Управління державним внутрішнім боргом України здійснюється Міністерством фінансів України у порядку, погодженому з Національним банком України. Розміщення боргових зобов'язань Уряду України та надання гарантій від імені Уряду України провадиться за його дорученням Міністерством фінансів України. Граничні розміри державного внутрішнього боргу України, його структура, джерела та строки погашення встановлюються Верховною Радою України одночасно із затвердженням Державного бюджету України на наступний рік. Рахункова палата здійснює контроль за утворенням і погашенням державного внутрішнього боргу України. Обслуговування державного внутрішнього боргу України здійснюється Міністерством фінансів України через банківську систему України шляхом проведення операцій по розміщенню облігацій внутрішніх державних позик, інших цінних паперів, їх погашенню і виплаті доходу по них у вигляді процентів та в іншій формі.

Формування державного боргу в Україні почалося з кінця 1991 року. На сьогодні він має дві складові: зовнішній і внутрішній. Кількісна оцінка зовнішнього боргу проводиться в іноземній валюті, як правило, в доларах США, внутрішнього — в національній валюті.

На 31 січня 2001 року державний зовнішній борг України становив 7,877 млрд. доларів США, з яких борг країнам СНД — 1,65 млрд. доларів США (20,9 %), міжнародним фінансовим організаціям — 3,08 млрд. доларів США (39,1 %), іншим некомерційним кредиторам (Європейському союзу, Японії) — 0,34 млрд. доларів США (4,3 %), за іноземними кредитними лініями — 0,68 млрд. доларів США (8,7 %), за комерційними та деякими іншими кредитами — 2,12 млрд. доларів США (27 %).

Україна вважається державою з невеликою заборгованістю, але слід враховувати й те, що ця заборгованість сформувалася протягом останніх семи років.Внутрішній борг на 31 січня 2001 року становив 42,691 млрд.

В Україні в 1992 р. прийнято Закон "Про державний внутрішній борг України", яким визначено, що державним внутрішнім боргом України є строкові боргові зобов'язання уряду України в грошовій формі, які гарантуються усім майном загальнодержавної власності.

До складу державного внутрішнього боргу України належать позики уряду України й позики, здійснені при безумовній гарантії уряду для забезпечення фінансування загальнодержавних програм. Державний внутрішній борг України складається із заборгованості минулих років та заборгованості, що виникла за борговими зобов'язаннями уряду України. До боргових зобов'язань уряду належать випущені ним цінні папери, інші зобов'язання у грошовій формі, гарантовані урядом України, а також одержані ним кредити.

Боргові зобов'язання уряду України можуть бути коротко (до 1 року), середньо- (1—5 років) і довгостроковими (5 і більше років).

У деяких випадках можуть застосовуватися й інші форми урядових боргових зобов'язань. Характер й умови таких зобов'язань у кожному конкретному випадку визначає уряд України за погодженням із НБУ. Умови й порядок випуску державних цінних паперів і регулювання їхнього обігу визначаються відповідно до Закону України "Про цінні папери і фондову біржу".

Розміщення боргових зобов'язань уряду України та надання гарантій від його імені провадиться за його дорученням Міністерством фінансів. Граничні розміри державного внутрішнього боргу України, його структура, джерела й строки погашення встановлюються Верховною Радою України одночасно із затвердженням державного бюджету України на наступний рік.

Із 1996 року основний вплив на динаміку державного внутрішнього боргу мав випуск облігацій внутрішніх державних позик (ОВДП), які відповідно до законів України про державний бюджет України на 1996, 1997 та 1998 роки поступово заміщували прямі кредити Національного банку як джерело фінансування дефіциту державного бюджету України.

Проте нова хвиля кризових явищ на закордонних фінансових ринках, складна ситуація з надходженням податків та обмеження Національним банком своєї участі на ринку облігацій спричинили у червні 1998 р. різке підвищення дохідності з ОВДП до 75 % річних, незважаючи на те, що приріст боргу в державних облігаціях за перше півріччя 1998 року становив лише 11,3 відсотка.

Завершення процедур конверсії ОВДП дасть змогу зменшити навантаження з обслуговування і погашення державного боргу до необтяжливих обсягів. Метою такої політики є переорієнтація внутрішніх фінансових позичкових ресурсів на розвиток виробництва, а не на державне споживання, суттєве їх здешевлення За результатами обміну значною мірою вирішується комплекс взаємопов'язаних завдань:

— скорочення темпів зростання заборгованості за внутрішнім боргом;

— зменшення видатків з обслуговування державного боргу;

— подовження середнього строку погашення державних боргових зобов'язань;

— зняття короткострокового тиску на обмінний курс гривні з боку нерезедентів.

Ознайомившись з данною темою, ми бачимо основна ознака державого кредиту — неодмінна участь держави в особі органів виконавчої влади різних рівнів. Здійснюючи функції кредитора, держава через НБУ робить кредитування:

*            конкретних галузей чи регіонів, що потребують особливої потреби в фінансових ресурсах, якщо можливості бюджетного фінансування уже вичерпані, а позички комерційних банків не можуть бути притягнуті в силу дії факторів кон'юнктурного характеру;

*            комерційних банків у процесі аукціонного чи прямого продажу кредитних ресурсів на ринку міжбанківських кредитів.

У ролі позичальника держава виступає в процесі розміщення державних позик чи при здійсненні операцій на ринку державних короткострокових цінних паперів (облігації внутрішньої державної позики).

Основною формою кредитних відносин при державному кредиті є такі відносини, при яких держава виступає позичальником засобів.

Слід зазначити, що в умовах перехідного періоду держкредит повинен використовуватися не тільки як джерело залучення фінансових ресурсів, але й ефективного інструмента централізованого кредитного регулювання економіки. Кредит відіграє специфічну роль в економіці: він не тільки забезпечує безперервність виробництва, але і прискорює його. Кредит сприяє економії витрат обігу. Це досягається за рахунок:

а) скорочення витрат по виготовленню, випуску, обліку і збереженню грошових знаків, підготовлена до випуску частина готівки виявляється непотрібною;

б) прискорення обігу коштів, багаторазове використання вільних коштів;

в) скорочення резервних фондів.

Також ми бачимо, що роль кредиту в різних фазах економічного циклу не однакова. В умовах економічного підйому, достатньої економічної стабільності кредит виступає фактором росту. Перерозподіляючи величезні грошові і товарні маси, кредит підтримує підприємства додатковими ресурсами. Його негативний вплив може, лише виявитися в умовах надвиробництва товарів. Особливо помітно такий вплив в умовах інфляції. Нові платіжні кошти, що входять за допомогою кредиту в оборот, збільшують і без того надлишкову масу грошей, необхідних для обігу.

Література

1.         Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.: НІОС.-2000.

2.         Амбарцумов А.А. Экономика: учебное пособие для вузов. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997.

3.         Заблоцький Б.Ф. Економіка України. – Львів: Львівський банківський коледж Національного банку України, 1997.

4.         Прусова Л.Г. Экономика в вопросах и ответах. – К.: АОЗТ «Експрес-об’ява», 1998.

5.         Основи економічної теорії: поліекономічний аспект: Підручник / За ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. – К.: Вища шк., 1994.

6.         Вавилов Ю.А.,Государственный кредит: прошлое и настоящее.- М.: Финансы и статистика,1992.

 
Ещё статьи...